Снайперка на псевдо “Фенікс” втратила ногу, коли підірвалась на ворожій міні, і тепер має ще палкіше бажання нищити ворога. Історію захисниці розповідають у Незламних, пише Еспресо.Захід.
25-річна снайперка Анастасія Савка зі Львова. До великої війни вона сама виховувала сина Ярему та працювала у салоні автосервісу — адміністраторкою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Анастасія одразу ж подалася в ТРО. Утім, батьки дівчини благали її виїхати з маленьким Яремою в безпечне місце — за кордон. Заледве вмовили. Однак, коли вони вже саджали доньку з онуком на автобус, та розвернулася і навідріз відмовилася покидати свою країну. Щобільше, взяла до рук зброю.
Настя стала снайперкою на псевдо “Фенікс”. У складі 118-ї бригади вона нищила ворогів на Запорізькому напрямку. Дівчина певна, що вона природжена снайперка, адже має сталевий характер, де немає місця страху чи слабкості. За півтора року служби, каже, їй неодноразово довелося побувати в справжньому пеклі й на власні очі побачити ціну нашої свободи, яка вимірюється життями полеглих захисників.
Наприкінці листопада — під час виконання чергового бойового завдання — Настя випадково наступила на ворожу міну і підірвалася. Уламки сильно пошкодили праву ногу захисниці. Побратими одразу наклали їй турнікет та доправили до стабілізаційного пункту. Проте ногу врятувати не вдалося — надто важкі ушкодження.
Далі шпиталь за шпиталем і нарешті рідний Львів. Тут, хірурги Центру Незламні сформували снайперці куксу. Поки рана гоїться, Анастасія займається із фізичними та психотерапевтами. У дівчини невисока ампутація, вона має силу волі до відновлення, тож спеціалісти центру дають сприятливий прогноз щодо майбутнього протезування снайперки.
5-річний Ярема, якого від початку служби Анастасії виховують її батьки, теж у Львові й навідує маму в реабілітаційному центрі. Саме заради майбутнього свого сина і воює снайперка:
“Україна асоціюється у мого Яреми з війною. Він поки зовсім маленький і знаходиться у відносно безпечному місці, тож гадає, що він мало не десь за кордоном. Малюк часто каже, що боїться вирости, поїхати в Україну і померти. Я не хочу аби він жив в постійному страху та здригався від звуку сирен. Я маю гарантувати його безпеку і майбутнє”.
