Голова Львівської обласної адміністрації опинився на другому місці в Україні за кількістю радників
Про це повідомляє ГО “Антикорупційний штаб”, проаналізувавши дані щодо штатних і позаштатних радників голів обласних адміністрацій, пише Еспресо.Захід.
Найбільше в Україні радників має очільник Миколаївської ОДА Віталій Кім (27 радників, з яких 23 на громадських засадах і 4 – у штаті. Голова Львівської ОДА Максим Козицький на другому місці. Він має 23 радники, з яких 22 на громадських засадах і 1 у штаті.
У голови Волинської ОДА 9 радників (усі на громадських засадах), Івано-Франківської – 5 (двоє на громадських засадах, троє – у штаті), Рівненської – 9 (6 на громадських засадах, троє у штаті). Чернівецька та Закарпатська адміністрації не надали інформації щодо кількості заступників.
Хто радить Максиму Козицькому
Єдина штатна (виконує оплачувану роботу) голови Львівської ОВА – сертифікована бізнес-тренерка та експертка з комунікацій Наталія Шегинська.
Перелік позаштатних радників Максима Козицького виглядає так: Юрій Кміть, Богдан та Тарас Матоличі, Тарас Федак, Андрій Табінський, Андрій Котельник, Галина Бордун, Тетяна Бей, Любомир Ференс, Володимир Шамрай, Любомир Сопільник, Лев Захарчишин, Андрій Панасюк, Олег Радик, Андрій Андрейків, Михайло Бно-Айріян, Артур Горбенко, Юрій Аллеров, Віктор Кривенко, Орест Кавецький, Володимир Рибачук, Христина Береговська.
Чому важливо знати прізвища радників посадових осіб
“Радник – дійсно одна з найбільш загадкових посад в Україні, каже голова правління ГО “Антикорупційний штаб”, юрист Сергій Миткалик. – Вони відіграють роль так званих “сірих кардиналів” у державних органах, мають доступ до державних органів, але на них зазвичай не поширюється антикорупційне законодавство. Тобто вони навіть не зобов’язані подавати електронні декларації. Фактично впливова посада з мінімальною відповідальністю”.
За словами Мицкалика, радники на громадських засадах – це зазвичай фахівці у певній галузі, які дійсно радять очільнику у вільний від основної роботи час у цій галузі. При цьому вони можуть мати окремий вид зайнятості, який не дозволяє їм обіймати чиновницьку посаду.
З іншого боку, якщо людина не отримує винагороду за свою діяльність, виникає питання, чому вона цим займається.
