До повномасштабного вторгнення Росії в Україну військовослужбовець 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Роман Маковецький працював рятувальником ДСНС у Львівській області. У березні 2022 року він долучився до лав ЗСУ.
В інтерв’ю Суспільному Роман Маковецький розповів про військовий досвід та випадки із роботи рятувальником.
Той, хто “спіймав” десять тисяч вольтів
Роман розповідає, до загону рятувальників приєднався відразу після демобілізації зі строкової служби у 2008 році.
Перший свій виїзд, а їх за роки служби було багато, не пам’ятає. Натомість пам’ятає першого загиблого. Це був виклик у приватний будинок в районі вулиць Чорновола та Варшавської.
“Старший чоловік курив у ліжку і заснув. Це така банальна ситуація. Але за всю мою практику це було тільки один раз. І це – мій перший загиблий”, – розповідає рятувальник.
А буквально через кілька місяців Романа Маковецького під час роботи вдарило струмом у десять тисяч вольтів. Каже, що того дня він з товаришами розбирав на Підзамче дерев’яний настил на мості, який горів. А поруч рухалися поїзди. В якийсь момент, коли там проїжджала приміська електричка, Романа вдарило струмом.
“В той момент щось замкнуло. Я добре не пам’ятаю, що сталося. Пам’ятаю тільки спалах. А далі я прийшов до тями у “швидкій”. Тоді загинув мій товариш Володимир Демків. А мене завезли в лікарню та обстежували. Мене водили по всіх кабінетах, перевіряли всі внутрішні органи. Я так спати хотів, а мене все обстежували та обстежували. По нас вдарило близько десять тисяч вольтів. А на мені навіть сліду від опіків не було”, – згадує він.
Роман говорить, що тоді знайомі та друзі переконували його звільнитися з такої небезпечної роботи. Але він все зважив і вирішив, що це саме та робота, яка йому потрібна. Каже, що в ті часи зарплата була не високою. Але відчуття та розуміння, що він рятує людей переважило усі негативні моменти.
“Коли вдається врятувати значну кількість майна чи людську хату, чи – життя людей, то отримуєш від цього задоволення”, – каже він.
Рятувальник згадує, як у Чишках під Львовом господарі вирішили поскладати сіно у підвал під хату. Дитина гралася сірниками й підпалила. Рятувальники загасили пожежу і врятували будинок.
Найважчий виїзд – Грибовичі
30 травня 2016 року сталася трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі – під завалами сміття загинуло троє рятувальників та працівник ЛКП “Збиранка”.
Тіла усіх трьох своїх товаришів викопував Роман Маковецький.
Згадує, що того дня він вже був вдома після чергування. Але коли стало відомо про трагедію, то відразу повернувся на роботу.
“Півтори доби я був на тому сміттєзвалищі, аж поки ми знайшли їх трьох. Спочатку виявили Юрія Рудого. Потім – Андрія Вненкевича. А останнього – Богдана Юнка”, – говорить він.
Каже, що сміття розбирали й лопатами, і руками, і екскаваторами.
“Ми мінялися кожні три-чотири години. На сміттєзвалищі було важко працювати: сморід, щурі бігають, таргани. Екскаватори підіймали сміття. А люди придивлялися. І якщо комусь здавалося, що там буде людина, то за умовним знаком екскаватори зупинялися і ми розгрібали те руками. Якщо нічого не виявили, то вони продовжували роботу. В якийсь момент я побачив ноги. Зупинив екскаватори. Далі ми руками перебирали. То виявився Андрій. Коли знайшли Богдана, то так само спочатку побачили серед сміття ногу. А далі вже тіло відкопували руками, щоб не пошкодити його”, — розповідає рятувальник.
Так само руками доводилося розбирати завали у будинку в Дрогобичі, який обвалився у серпня 2019 року. Техніка тоді не могла під’їхати.
“Викопували шуфлями та руками. Працювали цілий день та цілу ніч. Кожних 15 хвилин робили хвилину тиші, щоб почути, чи є хтось живий”, – каже він.
З рятувальників – у військовослужбовці
У 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна, Роман Маковецький думав про те, щоби звільнитися з ДСНС та мобілізуватися до ЗСУ. Але зваживши все, вирішив, що працюючи рятувальником, принесе більше користі. А ось минулого року не стримався.
24 лютого 2022 року чоловік зранку збирався на роботу, коли почув по радіо, що Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення. Він відразу поїхав у свою частину. Але через два тижні не витримав.
“Я вирішив для себе, що настав час мені йти та захищати Україну. Я відпрацював свою зміну. А зранку пішов в управління, написав рапорт, що я хочу йти на війну. Звідти – у військкомат. Додому навіть не заїжджав. З військкомату з тими ж речами, з якими я прийшов, мене завезли на полігон на навчання та на розподіл”, – розповідає він.
А вдома його чекала дружина та донечка, якій виповнилося лише вісім місяців.
Коли Роман цього року приїхав у відпустку, донечка не одразу впізнала його. То ж він намагався бути з дитиною 24 години на добу: разом лягати спати, разом їсти, разом купувати продукти, разом гратися. І вже перед самим від’їздом на війну маленька вже сама бігла до тата.
“Дружина знала, що я піду на війну. Я їй це казав. Але не знала, коли це станеться”, – каже військовослужбовець.
Крапочка для коханої
110 окрема механізована бригада перебуває на Авдіївському напрямку. І увесь час Роман Маковецький, за його словами, виконує ту роботу, яку повинен. Але не уточнює, яку саме.
“26 вересня опівночі виповнилося рівно 18 місяців як я перебуваю на передовій”, – говорить він.
Тут він святкував десяту річницю свого одруження. Дружину з ювілеєм привітав через месенджер.
“Я знаю, що моїй дружині важко. Я знаю, що вона ночами плаче, хоча й не каже мені нічого. У неї немає батьків, які б її підтримали. Вона там сама з маленькою дитиною. Вона щодня очікує звісточку від мене. Але я не міг з нею спілкуватися щодня. Тільки присилав їй у месенджері крапочку. То вона тішилася, що я живий. А бувало так, що я по п’ять днів і довше був без зв’язку і не міг їй навіть ту крапочку надіслати. У мене навіть телефону з собою не було”, – розповідає боєць.
Свій день народження 4 листопада він святкував також на війні. Каже, що йому пощастило, що того дня був не в окопі. Тому отримав багато привітань від друзів по месенджеру. А також запальничку від побратимів.
“Вони замовили запальничку заздалегідь, їм привезли. Бо я багато палю. Зараз хочу позбутися цієї звички”, – говорить він.
Натомість всі інші свята нічим не відрізняються від звичайного дня.
“Я б хотів сказати щось про свята, але не було такого. На Великдень ми їли те саме, що й кожного дня. На Новий рік знайшли гірлянду, засвітили, вона трохи посвітила і все. Свято – це коли вдома, з родиною. А ми свої родини по рік-півтора не бачили”, – каже Роман Маковецький.
Про свою роботу на війні військовослужбовець не хоче говорити. Каже, що йому важко про це розповідати. Дуже багато його побратимів загинули або є важкопоранені. Проте повернутися на свою мирну роботу планує вже після нашої перемоги.
