“Пропала грамота” – культовий український фільм, який через русифікаційну політику 10 років “лежав у шухляді”

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

«Пропала грамота» — український радянський художній фільм 1972 року кінорежисера Бориса Івченка. Екранізація за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя.

Героїчна комедія оповідає про повний пригод шлях козаків Василя та Андрія з гетьманською грамотою до цариці у Петербург, а після цього — про їхнє щасливе повернення в рідну Диканьку.

Фільм був знятий у період, коли в Україні проводилася відверта русифікаційна політика. Від творців кіно вимагалося відходити від усього, що пов’язано з національною самобутністю українців. Через це фільм критикували за замилування козацькою минувшиною і спотворення характерів дійових осіб. Влада розуміючи, що кінофільм має велике значення для піднесення національного духу українців, відправила його на десять років на сумнозвісну полицю.

Якщо говорити про “Пропалу грамоту” мовою рекламних слоганів, то це звучить так: “Фільм-легенда, який варто переглянути кожному Українцю! Фільм про Україну та славних козаків запорозьких! Фільм, де зібрана плеяда акторів того часу, не кажучи вже про неперевершену гру акторів, насамперед, Івана Миколайчука! Фільм, який розійшовся на цитати!”.

Легендарній кінокартині не присуджено жодної професійної кінонагороди, але в неї є інша, найцінніша премія, – щира та незгасна любов глядачів.

Деякі кадри знімали в Петергофі. Є версія, що саме через ці сцени картину заборонили. У ляпасі Катерині ІІ-ій (його пізніше замінили ляпасом її придворному), кремлівські цензори побачили “образу всього російського народу”. Ніби передчуваючи таке, Миколайчук улаштував собі сяку-таку моральну сатисфакцію. Федір Стригун і Михайло Голубович розповідали: “Була така сцена у музеї в Петергофі. Іван каже: “Пішли обідати, візьми дві канапки й два стаканчики – у мене пляшка є”. І от люди розходяться на обід, а ми з Іваном заховалися за штори. Всі розійшлися, а ми зайшли у спальню Катерини ІІ, сіли на її ліжко, налили по чарці, випили. Я кажу: “Іване, за що ще вип’ємо?” – “Щоб ця курва знала, що сатисфакція відбулася”. Випили ще, посиділи, полежали. Іван каже: “Ще сходити би в туалет треба”. Коли чуємо – замок відкривається, ми – за штори, заходить група, й ми тихенько за ними”.

Є й “київська” версія того, чому картина опинилася на полиці. Москва “Пропалу грамоту” нібито схвалила, почався друк копій, стала поширюватися інформація про прем’єру, однак у “Литературной газете” обізвали фільм “сусальним козакофильством”. А в Києві секретар з ідеології ЦК КПУ, який був дуже схожим на актора Володимира Глухого (Дивний чоловік), розгледів у цьому персонажеві себе.

Уперше фільм “Пропала грамота” вийшов на екрани київських кінотеатрів улітку 1984 – через дванадцять років після того, як був знятий…

Кілька цитат із цього нашого чудового фільму:

“За поводом не п’ю”, “Тоді ще запитай його, чи не хоче він від мене в рило?”, “Раз козак співає, то душа його в смутку…”, “Ти козак?! То не ганьби оселедця!”, “Твоя служба – вірний кінь та чисте поле. Людям служи!”, “– Горілки! – Хто на тому світі пив горілку – тут п’є смолу! – Давай смоли!”, “Чекай на мене! Я тільки до цариці й назад”, “Ну-у й брехун! Дід мій брехун, а ти його перебрехав!”.

Дивіться повну версію фільму “Пропала грамота” онлайн:

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР