Завтра, 17 лютого, у Львові проведуть в останню дорогу 50-річного захисника «Азовсталі» Олександра Мартича, який після російського полону повернувся на службу і помер від важкої хвороби. Сьогодні, 16 лютого, ввечері о 19.00 проведуть парастас в каплиці Церкви святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (Львів, вул. Віри, надії, любові, 10).
Чин похорону розпочнеться завтра о 15.00 в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла (Львів, вул.Театральна, 11). Після цього відбудеться церемонія прощання на площі Ринок. Поховають Героя о 16.00 на Полі почесних поховань Личаківського кладовища.
Олександр Мартич помер 12 лютого в одеській лікарні. Причиною смерті стала гостра легенево-серцева недостатність та двостороння пневмонія, які спричинив коронавірус.
50-річний прикордонник родом з села Лопушанка-Хомина на Самбірщини. Він змалку мріяв стати військовим. З 2016 року Олександр Мартич служив у Маріупольському загоні Морської охорони. День повномасштабного вторгнення також зустрів у Маріуполі. Перебував на різних позиціях, ніс бойові чергування та забезпечував зв’язок на судноремонтному заводі. Після поранення потрапив на завод «Азовсталь», а звідти – на рік і два місяці – в полон до росіян.
Вдома на Олександра тоді чекала важкохвора мати, дружина, діти, брат і сестра. Вони навіть не знали, чи живий він. А в червні минулого року Олександра Мартича разом з побратимами звільнили з полону.
Далі його чекали місяці реабілітації, а також важка втрата – смерть матері. Та попри це все Олександр Мартич вирішив повернутися на службу, і вже у листопаді 2023 року став на захист кордонів країни на Одещині.
Загалом, із 2016 року він служив у Маріупольському загоні Морської охорони. День повномасштабного вторгнення також зустрів у Маріуполі. Перебував на різних позиціях, ніс бойові чергування та забезпечував зв’язок на судноремонтному заводі. Після поранення потрапив на завод «Азовсталь», а звідти – на 12 місяці у полон до росіян. Рідні воїна навіть не знали, чи він живий.
«Найбільше, про що мріяв у полоні – згущене молоко. Прикордонник тішився думкою: от як звільнять, буде їсти його ложками, навіть з борщем. 7 червня 2023 року обмін став несподіванкою – повірити не міг, що опинився вдома. Певний час довелося звикати, оскільки все навколо дивувало», – йдеться в повідомленні Держприкордонслужби.
На Азовсталі
З полону його чекали дружина, двоє дітей, важкохвора мати, брат і сестра. Нещодавно матір померла, а Олександр, пройшовши курс реабілітації, повернувся на службу.
