Максим Гордійчук з перших днів на передовій, а Світлана Нагорна-Гордійчук поїхала у прифронтове місто, аби разом із ним дізнатися стать їхньої майбутньої дитини. Історія волонтерки та військовослужбовця розпочалася після повномасштабного вторгнення.
Суспільне
поспілкувалося зі Світланою Нагорною-Гордійчук.
Пара стала відомою у соцмережах, коли Світлана опублікувала відео прощання на краматорському вокзалі. Тоді вона поїхала до свого чоловіка-військового, щоби разом відкрити конверт від лікаря й дізнатися стать їхньою майбутньої дитини.
Світлана каже, що все почалося із заснування благодійного фонду “Lemberg Волонтери”. За її словами, допомагають тим, про що просять самі військові. Спершу це були бронежилети, а зараз — пікапи й дрони.
“Я зазвичай перед тим, як взятись допомагати підрозділу, маю зідзвонитися. Ми завжди жартуємо, що в той момент, коли я йому сказала “Давай зідзвонимось” по відеозв’язку, він був у підштаниках якраз, бо повернулися з бойового завдання. І він такий: “Що? Як? Який відеозв’язок?”. Почав шукати якусь форму, щоб виглядати солідно перед волонтеркою”, — каже Світлана.
Перша розмова вийшла за межі волонтерства та потреби війська. Згодом нацгвардієць і волонтерка почали листуватися частіше. За декілька місяців пара одружилася.
“Коли за вікном війна, коли біля вас смерть, вона вам так дихає в потилицю, а у вас є почуття і ви внутрішньо визначились, то треба жити сьогодні. Ми відчули готовність насправді вже стати батьками. І тоді одруження було гармонійним і дуже нам зрозумілим”, — розповідає Світлана.
Після весілля Максим повернувся на Донеччину. Коли Світлані вдалося придбати пікап, вона особисто доставила його до Краматорська. Вдруге приїхала через місяць, щоби разом із чоловіком дізнатися стать їхньої майбутньої дитини. Зробили це за столиком улюбленої прифронтової кав’ярні.
“Приїхала з нерозкритим конвертом. Ми розкрили його разом. В один голос казали, що ми знали, що буде син. Якось відчували, я не знаю, як це пояснити. Я прийшла на УЗД – це, власне, те УЗД, яке було перед поїздкою на Донеччину. І вам дають такий листочок і там наприкінці очікуваний термін пологів – 24 лютого. Ми вже живемо в небезпеці. Ми вже живемо в суцільних ризиках, невизначеності. Це така наша реальність. Вагітність, наш син, це навпаки про те, що все це має сенс, що все це має продовження”, — каже Світлана.
Допоки жінка чекає Максима з фронту, вона продовжує волонтерити та допомагати армії.
