Також суд вказав, що хоч науково-проєктна документація щодо визначення меж історичного ареалу не затверджена, та це не впливає на правовий статус території, яка є об’єктом культурної спадщини, і не виводить її з-під державної охорони.
У лютому Верховний Суд також підтвердив існування історичних ареалів міста Києва, тож тепер будівництво там можливе лише із дозволом Мінкульту.
Більше контексту
У серпні 2021 року до суду звернулися з позовом, у якому просили визнати протиправним і скасувати припис Мінкульту про припинення будівельних робіт на території однієї з багатоповерхівок Львова. Вона розташована у межах історичного ареалу міста й у межах охоронної зони об’єкта «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Позивач заявляв, що саме по собі включення населеного пункту до Списку історичних населених місць України не означає формування в ньому історичного ареалу, і що немає затвердженої науково-проєктної документації про межі такого ареалу.
У грудні 2022 року суд першої інстанції відмовив задовольнити такий позов проти Мінкульту. Проте у квітні 2023-го апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та зобов’язав Мінкульт скасувати припис про заборону будівництва. Пояснювалося це тим, що межі історичного ареалу Львова не затверджені у встановленому законом порядку.
Верховний Суд не погодився з рішенням апеляції й заявив, що межі історичного ареалу Львова закріплені на нормативному рівні в історико-містобудівному плані міста, який входить до документації, затвердженої Львівською міськрадою ще у вересні 2010 року.
Тому Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду й став на бік Мінкульту, визнавши його припис правомірним.
