В День Державного прапора, 23 серпня, у Львові започаткували нову традицію – щотижня урочисто підніматимуть державний прапор України над Меморіалом пам’яті Героїв Небесної Сотні, що на вулиці Кривоноса-Замкова.
Як повідомили в пресслужбі Львівської міської ради, в цей день тут вшанують усіх Героїв, які віддали своє життя за нашу незалежність.
«Цієї неділі, в День державного прапора, у Львові започаткуємо ініціативу щотижневого підняття державного прапора над Меморіалом Героїв Небесної Сотні. Розпочинають цю ініціативу курсанти Академії сухопутних військ, і щотижня будуть змінюватися різні структури.
Спершу прапор піднімають курсанти з Академії, а наступні місяці прапор підніматимуть пожежники, нацгвардійці, поліція та інші службовці», – розповів директор департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міськради Євген Бойко.
Цією ініціативою місто хоче привернути увагу до національно-патріотичного виховання молоді, адже саме Меморіал став місцем пам’яті, відпочинку, простором, де збирається багато молодих людей. І ця щотижнева ініціатива має бути своєрідною особливістю для львів’ян і туристів.
«Це стане знаком національної єдності, честі та гідності. Адже національний прапор є символом держави, символом нашої національної приналежності, історії та сьогодення», — підсумували в мерії.
Зі свого боку пані Наталя Дигдалович, вдова Героя Небесної Сотні Андрія Дигдаловича закликала не допустити втрати Незалежності, і не допустити, щоб ми ховалися з нашим прапором.
«У дитинстві я з нерозумінням спостерігала, як до мого дідуся приходили поважні дядьки, і як тихенько вони витягували маленький прапорець і казали: «Тихо дитино, не розкажи нікому!» Я цього не розуміла, думала вони граються з цим прапорцем.
Зараз, усвідомлюючи всю вагу цього прапорця, усвідомлюючи, як у січні 2014 року рука кaта не здригнулася, а поцілила в руку людини, яка тримала прапор. Прапор, який люди несли гордо протягом багатьох років. Так я сьогодні згадую Романа Сеника, який був прапороносцем Небесної Сотні. Я згадую тих людей, які 20 лютого, піднімаючись вверх по вул. Інститутській, несли в руках не збрoю, не палки чи каміння, а несли в кишені прапор, і щит, для того, щоб на ньому витягти побратима. І коли прапор упав, там на вул. Грушевського чи вул. Інститутській, тисячі людей підняли його і понесли на схід України, боронити нашу Незалежність.
Я хотіла б від імені всіх родин Героїв Небесної Сотні закликати кожного — не допустімо, щоб ми втратили цю Незалежність, не допустімо, щоб ми знову ховалися з цим маленьким прапорцем. Сьогодні ми повинні пам’ятати ціну цієї Незалежності. Ми повинні гордо підіймати наш прапор і заявляти українською мовою: «Мені не байдуже, який прапор майорить над моєю головою, якою мовою читають молитви мої діти. Я — українець!», — відзначила Наталя Дигдалович.
