У Львові у центрі плетіння маскувальних сіток познайомилися і одружилися шість пар

Оперативні новини у нашому каналі в Telegram!

У Львові на одній з локацій, де волонтери плетуть маскувальні сітки познайомилися та одружилися шість пар. Про це кореспондентці “Українського радіо Львів” розповіла директорка бібліотеки, при якій діє центр, Тетяна Пилипець.

Тетяна Пилипець, каже, що завдяки плетінню сіток незнайомі люди об’єдналися у велику волонтерську родину — познайомилися і одружилися шість пар. Юнаки вирішили стати добровольцями, які зараз захищають Україну.

“Ми маємо історію про тканини для сіток з крижма, нитки з якого вплітали в маскувальні сітки. Зворушлива історія про письменницю Галю Матвеєву з Харкова. На форумі військових письменників у травні, Галина прийшла з плетіння сіток і читала вірш саме про плетіння сіток. Вона вже не помічала, що в неї пальці усі в лейкопластирах. Один з військових зрозумів і підійшов до неї і поцілував їй руки”, — розповідає Тетяна Пилипець.

У Львові діють понад 30 локацій, де волонтери плетуть маскувальні сітки.

Понад рік Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука працює на два фронти: як бібліотека та як волонтерський центр, розповідає директорка бібліотеки і волонтерка Тетяна Пилипець.

Тетяна згадує, що в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну до бібліотеки приходили тисячі людей, які шукали прихистку у Львові та плели сітки. І паралельно долучалися до літературного життя: тут відбувалися поетичні читання, зустрічі з авторами та презентації книг.

“Я плету кікімори (маскувальні халати для військових) з 2014 року і плела їх з кінця лютого в бібліотеці. Люди звертали на це увагу, розпитувалися і хотіли допомогти, тож так почалося плетіння сіток у нашій бібліотеці”, — розповідає Тетяна Пилипець.

За її словами, у перші місяці електронний фіксатор налічував до 5 тисяч відвідувачів.

Зараз у бібліотеці стоять чотири каркаси, на які натягнуті основи для плетіння маскувальних сіток. Людей, які плетуть ці сітки, вже не так багато, як на початку, але робота не припиняється.

Переселенка з Донецька Людмила Сидоренко приєдналась до плетіння сіток одразу, коли переїхала з донькою та внуком до Львова майже рік тому. Жінка каже, що це допомогло їй оговтатись після переїзду.

Не відриваючись від роботи, розповідає, що приходить плести сітки щодня з пів десятої і до пів третьої, майже без вихідних.

“Приїхали в липні минулого року і з цього часу приходжу сюди щодня. Ми приїхали з дочкою і внуком із Донецька. Хотілося, щоб переселенців більше приходило, місцеві працюють, а переселенці мають більше вільного часу. Це дуже важлива справа, моя донька волонтерить і я це розумію. Пальці болять, бачите, вони в мозолях і крові від плетіння. Болять і коліна, бо внизу плести не всі мають бажання. Мені 72 роки, але постійно хочеться сюди приходити, хочеться перемоги”, — розповіла пані Людмила .

Вона каже, що донька з онуком перейшли на українську мову ще у 2014, а їй важче, бо народилася в Росії, прожила там 25 років.

“І знаєте, мені соромно за Росію. А моя батьківщина — Україна. Тому все, що я роблю і стараюся — то все для нашої перемоги”, — наголошує пані Людмила.

У сусідній кімнаті митець із Києва Андрій Набока створює картини у техніці плетіння маскувальних сіток.

“Я плів сітки перших 10 днів. А потім серед рук людей я побачив образ. Почалося з образу ікон і перейшло до образу людей під атакою у вогні”, — розповідає мистець.

Віталій з Дружківки Донецької області доєднався до волонтерської родини одразу, як приїхав до Львова у березні минулого року. Зараз він став адміністратором волонтерського центру у бібліотеці, координує усі процеси виготовлення сіток.

На одній зі стін бібліотеки шеврони 35 бригад українського війська, яких підтримують у волонтерському центрі, зокрема, плетуть маскувальні сітки.

Тетяна Пилипець пишається ними найбільше і каже, якби потрібно було проводити евакуацію, то вона взяла би документи і ці шеврони, адже вони безцінні.

Авторка: Ольга Мельник