Боєць Збройних сил України Олександр Пікуль та його наречена Таня побралися в трускавецькому госпіталі, пишуть Джерела Трускавця.
До курортному міста військового доправили з фронту на лікування. Олександр отримав поранення у Маріуполі наприкінці березня: разом з хлопцями потрапив у ворожу засідку – осколком відсікло обидві руки.
Першу медичну допомогу надали в бункері у Маріуполі, там лікарі працювали цілодобово. Сашко пригадує, як прийшовши до тями, запитав у медсестри, чи є руки. Жінка промовчала – не наважувалася сказати правду.
Через тиждень бійців евакуювали з «Азовсталі» вертольотами в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. Там з хлопцями працювали психологи, з’явилася можливість контактувати з рідним.
До Дніпра приїхали наречена, мама й сестра Сашка, які підтримували та доглядали за ним. Завдяки волонтерам знайшли квартиру, щодня приходили у лікарню й приносили щось смачненьке: вареники, борщ.
Через місяць Олександра й частину хлопців відправили до львівського госпіталя, однак там не було місця, аби забрати рідних, а в Трускавці знайшлося.
– Дуже подобається ваше місто, люди – файні, – говорить Сашко.
Вони з Танею – з Миколаївської області, зустрічаються вже два роки, але до війни часу справити весілля не знайшли. Хлопець освідчився нареченій у Дніпрі, а у Трускавці вирішили піти до РАЦСу й узаконити свої стосунки. Святкування не планували – часи не ті.
Однак місцеві волонтери, які опікуються військовими в госпіталі, підготували для молодят свято – накрили фуршетний стіл, прикрасили приміщення, привітали. Одне слово, постаралися, аби подія була урочистою й пам’ятною. Усіх присутніх до сліз вразив момент, коли Таня одягла на шию чоловіку ланцюжок з обручкою, а він – губами каблучку на її безіменний палець.
Мама Сашка Лілія Анатоліївна зворушена щирим ставленням незнайомих людей до її сина й невістки. Вони зараз – далеко від дому, однак їх огорнули теплом та увагою.
Сашко проходить інтенсивне лікування: щодня перев’язки, процедури, масажі, фізіотерапія. Коли рани добре загоються – думатиме про протезування. «Лікарі ставлять мене на руки», – жартує військовий.
Він боронить Україну з 2015 року, за що низький уклін і подяка нашому захиснику!
