У середу, 20 квітня, комунальні служби Дрогобича розпочали демонтаж комуністичної символіки Меморіалу слави «Кладовище радянських воїнів», відомого як «Вічний Вогонь». Рішення про демонтаж міськрада Дрогобича ухвалила ще 2021 року після громадських обговорень, та його не виконували, тому що на місці радянського пам’ятника можуть бути людські останки, пише zaxid.net.
У Дрогобицькій міськраді кажуть, що, за свідченнями старших дрогобиччан, на місці меморіалу ховали співробітників підрозділів НКВС-МВС та НКДБ-МДБ-КДБ, які загинули в післявоєнний період в боях з борцями за незалежну Україну. За словами інших очевидців, жодних захоронень на Меморіалі насправді немає. Та наявний статус кладовища робив повний демонтаж меморіалу неможливим.
«Слід було або проводити розкопки та ексгумацію тіл, або розділити місце можливих захоронень та саму радянську символіку. Ми виготовили паспорт об’єкту, чітко виділивши місце, де може бути захоронення. Решту елементів – радянську символіку – повністю демонтуємо. Ми привели усю документацію у повну відповідність до вимог закону, щоб не було жодних перепон», – сказав заступник міського голови Дрогобича Андрій Ковч.
Демонтувати меморіал у міськраді обіцяють за кілька днів. А згодом на цьому місці облаштують пам’ятний сквер.
Депутат Дрогобицької міськради Михайло Задорожний повідомив, що у четвер під час сесії рада також розгляне питання про перейменування низки вулиць, чиї нинішні назви пов’язані з «рускім міром».
«Хоч із запізненням у 30 років Дрогобиччина нарешті остаточно позбувається символів комуністичного минулого», – сказав Михайло Задорожний.
Хто тут лежить
Меморіал пам’яті жертв німецько-радянської війни «Кладовище радянських воїнів» на перехресті вулиць Самбірської, Івана Франка, Лесі Українки і Січових Стрільців збудований у Дрогобичі в 60-х роках і тут справді були індивідуальні та братські могили. На одній з могил, датованій 1945 роком, ішлося про загиблих від рук «німецько-українських націоналістів». Місто ж визволили від німців у 1944 році. Тож припущення про поховання НКВДистів, від яких місто очистили бійці українського підпілля, може бути цілком слушним..
У 1974 році Меморіал реконструювали. Архітекторами проекту були Остап Федоришин і Петро Сметана, скульптором – Валентин Борисенко, який брав участь у реалізації багатьох подібних проектів на заході України і водночас є творцем кількох пам’ятників Леніну і пам’ятника першодрукарю Іванові Федорову у Львові.
Остап Федоришин каже, що не пам’ятає, чи проводилась під час будівельних робіт ексгумація тіл.
«Було кілька індивідуальних могил – на похованні одного із вищих чинів стояв великий камінь із викарбуваним написом, а решта переважно були братські могили. Із міськвиконкому ми отримали кількість могил та план їх розташування. Пам’ятаю, що якісь розкопки там велися, навіть бачив одну труну. Пам’ятаю, що ці роботи велися за погодженням санепідемстанції. Але чи були якісь перезахоронення, не знаю», – розповідав він.
Водночас історик Василь Ільницький вважає, що «особливістю регіону було те, що на таких спеціально створених меморіалах упереміш «поховані» солдати й офіцери, які загинули у боях із німцями, та солдати й офіцери НКВС-МВС, НКДБ-МДБ, ЧА-РА, які загинули в боях із ОУН і УПА». Це зумовлене тим, що, з одного боку, радянське керівництво створювало меморіали як засіб пропаганди, а з іншого, намагалось приховати свої звірства на заході України та водночас не розголошувати свої справжні втрати.
