Внаслідок ударів, які російські військові завдали по Львову від 24 лютого, сім людей загинули, ще 13 отримали серйозні поранення. До міста на початку російського вторгнення щодня прибували орієнтовно 60 тис. людей. Про те як організовують життєдіяльність міста у час війни та що очікує Львів після її закінчення, розповів мер Андрій Садовий у інтерв’ю Суспільному.
— Кілька днів тому РФ завдала 5 ракетних ударів по місту Львів. Які наслідки цих ударів?
Маємо семеро загиблих за цей час, 13 людей отримали достатньо серйозні поранення. Остання атака була достатньо складною для інфраструктури. Тому що в нас без світла залишилася велика частина міста, кілька медичних установ і була проблема відключення водопостачання. Автоматично включилася система і люди не відчули проблем з водою. Вона навіть була потрібна для пожежогасіння. Якщо брати наші лікарні, також ми перейшли на автоматичне живлення.
За його словами, ще залишилися проблеми з підстанціями, тому є деякі труднощі у діяльності залізниці.
— Скільки зараз переселенців у Львові? Чи залишається й надалі велике навантаження на інфраструктуру міста?
У перші дні, ми приймали в день тільки через залізницю орієнтовно шістдесят тисяч людей в день. Плюс дуже багато людей приїжджало машинами. Якби ми заздалегідь не зробили реконструкцію площі перед вокзалом, не знаю як би ми справлялися. За місяць до російської агресії я почав обговорювати з мерами міст Західної України ситуацію хто і скільки готовий прийняти українців, якщо буде війна. На мене так дивилися: “Що ти говориш? Та то все буде нормально”.
Для переселенців у Львові облаштували 500 установ. Це заклади освіти, культура, бібліотеки, кінотеатри, спортзали. Також нещодавно у Львові запрацювали модульні містечка для вимушених переселенців.
— Як ви оцінюєте рівень соціальної напруги у місті? Як ставитися до табличок в закладах “не обслуговуємо мовою окупанта” враховуючи велику кількість російськомовних людей?
У 2014 році понад десять тисяч українців переїхали до Львова і знайшли другий рідний дім. Це і Донецьк, і Луганськ, і рідний Крим. І вони нормально вплелися в міське середовище. Стосовно мови, дуже часто в суботу чи в неділю у центрі чути російську мову. Але на другий, третій день перебування тут люди переходять на українську. Тому що в них є таке бажання. І цей процес має бути спокійним. В цілому львів’яни дуже привітно сприймають наших громадян.
— У якому стані зараз сховища у місті? Чи всі відкриті, їх перевіряють?
Моментально треба подавати інформацію на гарячу лінію міста, або телефонувати в поліцію (якщо сховища закриті — ред.). Ми маємо підготовлених понад 6000 укриттів. Люди чемно ними користуються. Можуть бути одиничні випадки, коли хтось закрив підвал. Але такого категорично не можна робити. Ми на такі речі реагуємо моментально. Інша річ як спонукати людей, щоб вони не ризикували здоров’ям. Тому що остання атака, яка була на Львів, двоє чоловіків отримали серйозне поранення від ударної хвилі.
— Що із цінами на житло? Колись ви обіцяли вести реєстр недобросовісних орендодавців, які намагаються нажитися на біді інших. Що з ним?
Підняття ціни вище, ніж це було до 24 лютого, це є мародерство. І кожен кейс ми опрацьовуємо: скеровуємо інформацію до військової адміністрації, передаємо в правоохоронні органи. Але важливо, щоб дійсно покарати того, хто це робить. Бажано банально написати заяву до поліції. Але люди не хочуть писати заяву до поліції. 99 відсотків львів’ян допомагають і багато-хто безоплатно віддають свої помешкання. У нас навіть був кейс, коли працівниця міськради підняла ціну на оренду житла і написала заяву на звільнення. Можливо це неправильно, але ми її звільнили.
— Чи буде вистачати грошей, щоб підтримувати місто?
На сьогодні головна проблема — це гроші. З тих двохсот тисяч “нових львів’ян”, п’ятдесят тисяч залишаться після війни. П’ятдесят тисяч людей, це орієнтовно мільйон метрів квадратних. І для того, щоб вибудувати таку кількість житла потрібні великі кошти. Зараз намагаємося з Кабінетом Міністрів з Офісом Президента вибудовувати якусь формулу, щоб дати цей імпульс. А з точки зору наповнення бюджету — в принципі бюджет виконується, всі кошти виключно йдуть на забезпечення і допомогу нашим Збройним силам і територіальній обороні. А по місту ми фінансуємо тільки те, що в критичному стані треба для фінансування.
— Яка ситуація із бізнесом, який переїжджає до Львова?
Приблизно сто компаній переїхали до Львова чи вирішили заново відкривати свій бізнес. Максимально допомагаємо…Ми хочемо побудувати індустріальний парк за таким концептом, щоб було максимальне сприяння для роботи людей з інвалідністю.
Ми у Львові маємо більше тисячі поранених. Це жінки, це діти, це старші люди. І ми маємо амбіцію збудувати центр світового рівня у Львові на базі нашого першого медичного об’єднання. Який має включати і якісні операції, і якісне протезування, імплантація, психологічна реабілітація, фізична, соціальна.
Хочемо почати будувати житло, враховуючи ізраїльський досвід, коли укриття розташоване практично на поверсі. Є спеціальна капсула з надміцного бетону і можна бути у себе на поверсі і ти є в безпеці.
— А де ви гроші на це все знайдете?
Ми вже почали цю роботу. Ми перебудували в медичному об’єднанні понад вісім тисяч метрів. Другий етап — це чотирнадцять тисяч метрів, де розпочали реконструкцію. Наше об’єднання це сто вісімдесят тисяч метрів. Хочемо збудувати ще корпус на тридцять тисяч метрів. Спілкуємося з багатьма організаціями, можливо і держава нас підтримає. Вже прийнято рішення, що національний опіковий центр буде у нас у Львові.
— Як часто спілкуєтеся з президентом? Які стосунки з його Офісом?
Було засідання Конгресу президії регіональних влад (4 травня, — ред.). До того була загальна зустріч з президентом, щоправда, це через зум. Можна особисто донести ту проблему, яка є. Дуже якісна комунікація. Щоденна комунікація два-три рази з головою військової адміністрації. Якщо потрібно, я телефоную кожному міністру. Я ще не пам’ятаю випадку, коли хтось не відповів. Всі працюють, як годинник. Якби ми в мирний час працювали з такою повагою один до одного, з віддачею, з креативністю — Україна б обігнала весь світ.
— У мережі люди писали, що переселенців, які записували до військкоматів одразу відправляли на фронт?
Сьогодні кількість львів’ян на передовій є високою і великою. І для мене це є честь. Беруть людей, але потім вони проходять вишкіл.
— Що перше зробить мер Садовий після перемоги?
Обійму дружину, поцілую дітей і буду робити свою роботу. Тому що поки є моя каденція, ніхто з мене не забирає відповідальності того, що маю зробити. Те, що ми планували до війни, це треба зробити. А нового скільки треба! Будівництво житла, реабілітаційні центри, інфраструктурні об’єкти — роботи непочатий край.
Розмовляв: Андрій Діхтяренко у інтерв’ю Суспільному
