На Львівщині реалізовують проєкт “Жити чекаючи”. Він покликаний допомогти родинам, чиї рідні зникли безвісти на війні. У групах підтримки працює не лише психолог, а й надають юридичний та соціальний супровід.
Суспільне побувало у Червоноградській громаді, де реалізовують цей проєкт.
Брат Лесі Ананько пішов добровольцем на війну. Він служив у танковій бригаді і не повернувся з бойового завдання біля Бахмута.
“Зник 20 травня, не вийшов на зв’язок. І вже після цього із сповіщення ми дізналися, що він зник безвісти, буквально через тиждень”, — каже Леся Ананько.
Жінка відвідує групи підтримки у Червоноградському будинку воїна для родин, чиї рідні зникли безвісти. Їх проводять в межах проєкту “Жити чекаючи”.
“Тут тебе підтримають. Розкажуть, як правильно вчинити, направлять, куди треба йти — і ти тоді не в розпачі. Тому що людина, коли отримує звістку, оте сповіщення, в неї в голові “каша”. І не знає, з чого почати, який перший крок”, — розповідає жінка.
Групи координують жінки, які також опинилися в подібній ситуації. Координаторка Людмила Волжаніна — мама зниклого на Луганщині прикордонника. Розповідає, чим групи підтримки можуть бути корисними для родичів військовослужбовців.
“Супровід полягає в психологічній, соціальній та юридичній підтримці. Тобто, ми не можемо шукати наших рідних, ми не маємо на це ніяких можливостей. Але ми можемо підтримувати один одного, ділитися досвідом, розказувати про те, що пройшли ми, розказуємо, куди можна звернутися, до кого можна звернутися”, — каже координаторка групи “Жити чекаючи” Людмила Волжаніна.
За словами Людмили Волжаніної, до них звернулося 73 родини з Червоноградської громади. З сім’ями зниклих безвісти також працює психолог.
“Спочатку люди були більш розгублені. У них було досить загострене почуття провини, смутку, невизначеності, беззахисності. Ми працюємо вже багато місяців. Зараз ми бачимо цілком інших людей. Вони спокійні, вони почувають себе захищеними, вони знають, що з ними є, вони планують собі своє майбутнє, вони живуть. Вони живуть чекаючи, але живуть”, — говорить психологиня Іванна Адамчук.
За словами Іванни Адамчук, крім психологічних сесій, також проводять екскурсії та відвідини духовних місць. Групи підтримки проводять в межах українсько-швейцарського проєкту щодо ментального здоров’я, говорить його представниця Анастасія Жидкова.
“Основна ідея супроводу — це бути тоді, коли треба, і стільки, скільки треба. Відповідно до запиту родини. Далі запрошуються родини до участі у психосоціальних заходах. Вони зазвичай мають такий рекреаційний характер. Це такий простір, де збираються родини зі схожим досвідом за спільною діяльністю для того, щоб провести час, можливо, трішки відпочити”, — каже координаторка гуманітарного напрямку проєкту Анастасія Жидкова.
За словами Анастасії Жидкової, крім Червонограда, проєкт “Жити чекаючи” реалізовують у Дрогобицькій та Миколаївській громадах. А згодом планують розширити на інші області.
