Ірина та Слава виховують прийомного сина Сергія. Їхня сім’я переїхала з Краматорська до Львова два роки тому. Жінка розповіла історію знайомства з сином, рішення стати прийомною мамою та з якими труднощами довелося зіткнутись. Про це повідомляє ЛМР.
У Краматорську Ірина працювала медичною працівницею у Будинку дитини та одна виховувала сина Юрія.
«Попри ту любов, яку в закладі вкладають у дитину, система її ламає. Бо ніби й багато мам-виховательок навколо, а рідної немає. Мені так захотілося взяти до себе маленьку дитину та виховати її. Старший син дуже мене в цьому підтримав», – розповідає Ірина.
Однак у жінки було мало інформації про сімейні форми виховання, адже у 2007 році у Краматорську була лише одна прийомна сім’я. Проте Ірина почала готувати документи. Директор закладу, де працювала Ірина, її рішення не підтримав, навіть відмовляв, і тоді жінка поїхала в Бахмут, що був поруч.
«У Бахмуті мені показали і документи, і навіть фото усіх дітей з Будинку дитини, провели в групи, а потім я познайомилась із Сергієм. Великі сині очі, довгі вії і такий худенький, наче маленьке пташеня. Я простягла до нього руку, він спершу засоромився, а потім поклав свою долоню в мою. І все, більше дітей я не бачила», – згадує Ірина.
Жінка навідувала хлопчика та займалась документами. Процес зайняв кілька місяців. Перший період після приїзду додому був непростим. Хлопчик погано спав, лякався громадського транспорту, не їв багатьох продуктів і погано говорив. Тоді йому було 2 роки і 7 місяців.
«У нас була традиція щодня заходити в супермаркет та обирати новий продукт. Ми могли годинами гуляти поміж полиць та стелажів. Пізнавала світ його очима. Також працювали з логопедом, і мій мовчазний син раптом защебетав», – ділиться жінка.
Старший син Юрій допомагав Ірині у вихованні брата, був для нього прикладом та опорою. А з часом Ірина познайомилась зі Славою, який став для її синів справжнім татом.
«У мене своїх дітей не було, і я був щасливим, що в Іри діти є, а отже й у мене буде велика сім’я. Одразу прийняв дітей як своїх. Сергій почав називати мене татом Славою, він чудесна дитина», – розповідає чоловік.
Рідну маму дитини жінка знає. Приїжджала до неї з документами, які та мала підписати. Її звали Моніка. Окрім Сергія, дітей у неї не було, й долею сина вона не цікавилась. Два роки тому вона померла. Про батька немає жодної інформації.
«Ми розповіли сину, що він прийомний ще коли він відвідував дитсадок. Нам здавалося, що так він прийме це легше. Сергій лиш запитав кілька слів про рідну маму, як її звати, і більше нічого не запитував», – згадує жінка.
Два роки тому родина прийняла рішення переїхати із Краматорська до Львова, оскільки в старшого сина Юрія тут була хороша робота. Спочатку приїжджали до нього в гості, а коли Юрко запропонував переїхати, то не вагалися.
«Нам одразу сподобався Львів. Коли переїхали, то було непросто, бо не мали тут ні друзів, ні знайомих. Проте вже звикли, полюбили ваше місто усім серцем, наче рідне. Із собою взяли великий альбом спогадів. Зараз щоразу серце стискається, коли читаємо новини про наше рідне місто. Під час ракетного удару по вокзалу 8 квітня у нас загинув близький знайомий – теж прийомний батько. Болить дуже, бо знаємо там кожну стежку», – розповідає жінка.
У Львові Ірина та Слава одразу звернулись в управління «Служба у справах дітей» Львівської міської ради, адже вони прийомна сім’я. Кажуть, що команда управління стала для них близькою.
«Нас у вашій «Службі у справах дітей» прийняли як рідних. Це хороші фахівці, які завжди на зв’язку, допоможуть, підкажуть, підтримають», – говорить подружжя.
Сергій за кілька тижнів відзначатиме повноліття. Юнак захоплюється грою на гітарі та велосипедним спортом. У мами Ірини щодо сина багато мрій та планів.
«Дуже хочу, щоб він створив міцну сім’ю і народив багато онуків. Щоразу дякую собі за те рішення, яке прийняла багато років тому, – взяти Сергія у свою сім’ю. Це було моє найкраще рішення», – підсумовує жінка.
Майбутнім прийомним батькам Ірина радить все добре зважити і обдумати, познайомитись з іншими прийомними сім’ями. І коли вже вирішили створити сім’ю – то вкладати в неї всю свою любов, бо діти віддадуть сторицею.
