Віктор – з Кремінної на Луганщині. Він художник по граніту, майстер з аерографії та тату-майстер. Усе життя прожив на Луганщині, мав проукраїнські погляди, і через це, перш за все, був змушений евакуюватися рік тому на захід України разом із сім’єю.
Зараз Віктор живе у гуртожитку на вул. Тернопільській. До того мешкав тимчасово поблизу Львова, а також у шелтерах. З листопада чоловік з дружиною, донькою та сином мешкають у гуртожитку.
Після повномасштабного вторгнення росії Кремінна опинилася під загрозою окупації. Всередині березня чоловік відвів на евакуацію доньку. Дружину та сина відправив з дому 31 березня. А сам виїхав 4 квітня. Віктор каже, що зміг потрапити тільки на п’ятий евакуаційний рейс у Слов’янську на залізничному вокзалі.
«Людей – багато. Жінки, діти або жінки з дітьми, або зовсім старенькі люди. Поки їх пропустив, кажуть: усе, вже місць немає. Знову чекаю, знову діти, знову жінки. Доїхав сюди, так далеко, бо діти поїхали, донька поїхала аж у Яремче. У мене така надія була, що все це швидко закінчиться. Я думав, може у Дніпрі залишитися, хоч я і радий, що тут, я вже обходив увесь Львів», – каже Віктор.
Залишатися у рідному місті йому було небезпечно через погрози, каже художник.
«Ще на початку 90-х років ми організовували осередок у Луганській області. Я бачив Левка Лук’яненка, Михайла Гориня. Намагався розмовляти українською з перших часів, коли розпався союз. Я знав, що те, що було у 2014 році, цим не закінчиться, адже кожні 100 років росія нападає на Україну. І як казали відомі, історія дуже сувора вчителька, вона повторює свої уроки для тих, хто їх погано вивчив», – каже Віктор Ломакін.
Після евакуації кілька місяців сім’я жила у селі недалеко від Львова. Усюди, де мешкав, Віктор намагався облаштувати невеликий куток, щоб продовжувати займатися творчістю. Там художник написав картину «Штопаний рашизм». Віктор любить творити на мішковині. Ідея створити цю роботу з’явилася, коли побачив мішковину із дірками. У цій роботі частини полотна зшиті, і це також символізм.
«Вам буде бридко. Це як туалет: тут є люди, як вигрібна яма. Совєтська пропаганда, радянські символи: мавзолей, серп і молот, останкінська вежа, пам’ятник Леніну. А “штопаний рашизм” – це буква Z, і там всередині корабель “москва”, літаки, танки, БТРи гради. Це все, що складає і штопаний…путін. Це був такий задум. На третьому поверсі я зробив майстерню і я був дуже злий. Хотів намалювати щось таке на злобу дня», – каже художник.
У Львові художник деякий час працював різником гранітних плит, хоч вдома малював портрети на граніті та різні картини. Тут більше має підробітки, але не жаліється. За словами Віктора, з підробітками встигає ще й малювати. Водночас чекає перемоги, щоб повернутися додому, адже там – все, що надбали батьки та він сам. Там все його життя.
«У мене й інструмент, і компресори, все пропало. У мене є там дім, я вирощував квіти, люблю квіти…що говорити, коли люди загинули… Все, що тато і мама надбали, я, і це заради того, що мене прийшли звільняти від мене», – каже художник.
Невдовзі після того, як оселилися в гуртожитку у Львові, Віктор з сім’єю вирішили розфарбувати у блоці кухню. Разом із мешканцями чоловік розфарбував дві кухні у гуртожитку.
