Західні феміністки закликають не давати Україні зброю. Чому це сліпа та ганебна позиція

Pinterest LinkedIn Tumblr +
Оперативні новини у нашому каналі в Телеграмі!

Філософиня, культурологиня й головна редакторка “Гендер в деталях” Тамара Злобіна пояснює, чому західні “миротворчі” ініціативи у розпал конфлікту – це сліпа та ганебна позиція, пишеTexty.

За два місяці війни я бачила чотири звернення від західних феміністок з закликом не давати Україні зброю. Відзначились італійські, німецькі й феміністки з іспаномовних країн, до яких приєднались північноамериканські.

Для балансу скажу, що “Феминистское антивоенное сопротивление” – одні з небагатьох, хто досі скоординовано намагається пручатися мороку за поребриком, а феміністки з Центрально-Східної Європи в такому ж шоку від західних колег, як і ми.

Усі ці заклики звучали як “Ми проти війни! Війна це погано. Це чоловічі ігри! Вимагаємо миру! Ми проти того, щоб давати Україні зброю, бо зброя лише розпалить конфлікт ще більше. Припиніть війну негайно”.

Ніхто з “сестер” не додумався проконсультуватись з українськими феміністками при написанні цих закликів (а там, де українки їх випадково прочитали до публікації та критикували, їхні голоси просто проігнорували).

З відкритих листів складається враження, що всі ці поважні професорки з пожиттєвими посадами у престижних університетах закрили очки та загадали, щоб з’явився рожевий єдиноріг. І тепер на повному серйозі чекають, що він з’явиться.

Та рожевих єдинорогів не існує.

Так само як і не існує війн як “чоловічих ігор” і “наслідку патріархату”, які взагалі ніяк не стосуються жінок.

Західна антимілітаристська теорія позиціонує війни як щось типу боротьби двох негідників за ресурси. Ну, наприклад, погане капіталістичне й імперіалістичне США бореться з поганим диктатором Саддамом Хусейном за нафту в Іраку. Тому потрібно вимагати роззброєння обох сторін і посадити за стіл переговорів жінок, які, в силу гендерної ролі, будуть турбуватися за майбутнє дітей, а не гордість мачо, який не може програти.

Тож феміністична зовнішня політика – це пропагувати роззброєння, посилювати жінок і стимулювати їх займатися “миротворчістю” (ця розмита фраза перекладається як бути лідерками у своїх сферах і брати найактивнішу участь у прийнятті рішень на різних рівнях).

Я дедалі в більшому шоку, які деякі визнані інтелектуали тупі, наскільки не здатні побачити засновки власних суджень. Раніше на західних програмах у мене було враження, що частина з них несуть ахінею – але я думала, що, напевно, це я мало книжок прочитала і чогось не розумію. Не можуть же такі поважні люди помилятися! Тепер знаю, що з моїм критичним мисленням у такі моменти було все дуже ок.

Попри всі ці тонни академічної макулатури, які писались останні 50 років, про перевірте свої привілеї, ви маєте проаналізувати, з якої саме позиції ви говорите, можливо, певні владні дисбаланси з вашої позиції невидимі, треба дослухатися до дискримінованих бла бла бла, творці та творчині західного антимілітаризму провтикали очевидне.

Що всі вони з імперіалістичних країн, які мають багатовікову колонізаторську історію. І війни, про які вони теоретизують – це ті, які їхні держави ведуть на території інших країн. Або ті, які відбувались у зовсім інших, ніж їхній, контекстах, в яких вони дуже слабо розібралися.

У жодній з країн Західної Європи чи Північної Америки, де цей антимілітаристський дискурс створювався останні 30-40 років, не було війн чи революцій вже 70 років.

Жодна феміністична професорка, жоден західний інтелектуал не перебував у ситуації загрози власному життю через боротьбу з диктаторським режимом. Чи тому що його/її країну вирішив окупувати агресивний сусід, убити усіх незгодних, а частину тих, хто виживе, вивезти розбудовувати нові міста десь у пустелі.

Це одна з двох сліпих плям, яка перетворила частину західних інтелектуалів/ок на тупих припизднів.

Вони повністю провтикали такий феномен, як визвольні війни. Наприклад, боротьбу народу проти диктатури, як в Сирії. Боротьбу проти окупації іншою державою, як у нас зараз. Боротьбу за створення власної держави, як у курдів.

Саме тому миротворчі ініціативи й провідниці феміністичних зовнішніх політик зараз притихли. Бо в їхній концептуальній рамці немає визвольної війни, в якій одна зі сторін – права. Є тільки два патріархальні негідники, які між собою чубляться, в той час, як жінки й діти страждають. Тому і не можна підтримувати одну зі сторін зброєю. З ситуацією, в якій більше зброї постраждалій стороні = менше жертв, вони ще поки що не стикалися.

Вірніше, стикалися, але широко заплющували очі. Їхня концептуальна сліпота була помножена на пропагандистські “не все так однозначно” наративи, вигідні як агресорам, так і економічним елітам західних країн. Ну бо як же ще Франція і Німеччина могли б продовжувати продавати зброю Росії після 2014 року, та підсаджуватись на російський газ?

Тож цей варіант антимілітаризму охоче підтримували корпорації та політики – таке зручне і благородне прикриття для business as usual.

Попри все сказане вище, в нашому випадку очевидно, що агресія Росії – злочинна. Це вже очевидніше нікуди. Тож однієї сліпої плями не досить, щоб породити хвилю листів “не давайте Україні зброю, бо ми за мир!”

Друга сліпа пляма західників – нерозуміння суті війни. Вони думають, що війна закінчується миром.

В їхньому світі так вона і закінчується: були новини по телебаченню про війну в країні Х (якійсь далекій і “нецивілізованій”), а потім жахливі кадри перестали показувати. Та й взагалі новини з цієї країни зникли, бо ж там “настав мир”.

Коли проживаєш війну по телевізору, дуже легко вважати, що “у війни немає переможців”. А в реальності війна завжди закінчується чиєюсь перемогою – явною чи прихованою. Тільки після перемоги однієї сторони й поразки другої наступає мир.

І від того, яка саме зі сторін конфлікту виграє війну, дуже залежить наповнення миру. Наприклад, Ічкерія перемогла у першу чеченську війну – і почала відбудовуватись як незалежна держава. А другу – програла, і була стерта з лиця землі.

В обох цих випадках зрештою наставали “мирні часи”. Різниця між ними – величезна.

Усі ці західні “миротворчі” ініціативи у розпал конфлікту – це по суті “нам байдуже, хто у вашому конфлікті буде переможцем, а хто переможеним. Просто вже сядьте швидше за стіл, і почніть миритися”.

Нам байдуже, хто зґвалтував, а кого зґвалтували. Просто помиріться, конфлікт – це погано.

Українці, погоджуйтеся на мир на будь-яких умовах! Ви що не розумієте, що чим довше триває війна, тим більше людей гине?

Нам байдуже, що росія робить концентраційні табори, масово вивозить людей в Сибір, викрадає активістів на окупованих територіях, що російські солдати грабують, ґвалтують і знущаються з людей заради розваги. Що в підконтрольній росії “мирній” Україні це все продовжиться у ще більшому масштабі. Та ну, не може такого бути! Ми такого у своєму житті не бачили. І у новинах про інші війни такого не показували. Там дядечки в костюмах підписували угоду, і після цього новини про цю країну просто припинялись. Це ж означає, що надалі там все було добре!

Усім феміністкам, які попідписували відкриті листи з закликом не давати Україні зброю, я раджу уявити, яким би був світ, якби Друга світова війна закінчилась не поразкою, а перемогою нацистської Німеччини.

Також наступив би мир. Ще й набагато швидше, якби країни не опирались! Прадідусі б не загинули, бо не брали участь у русі опору. Ну так, євреїв би всіх винищили, але ж француженкам чи бельгійкам нічого не загрожувало. Вони б і далі жили, виховували дітей, просто німецькою мовою. Десь під Магаданом, куди населення Франції б депортували працювати на шахтах. Ну не арійці б видобували руду?

Згадані відкриті листи від феміністок обурюють мене, але не дивують. Типовий приклад того, як люди покладаються на ідеологічні шаблони, замість думати головою і по-новаторському реагувати на виклики дійсності. Це простіше, зручніше, забирає менше енергії – і веде до ганьби.

Як феміністка, я кажу #ArmUkraineNow. А потім буду розробляти феміністичну міжнародну політику, розраховану на реальність, якою вона є, а не фантазії про рожевих єдинорогів. Яка буде визнавати наявність проблем і загроз, буде чутливою до визвольних війн і спонукатиме уряди надавати негайну допомогу тим, хто захищається, тим, хто бореться за свободу.

Share.