Неділя, 8 Грудня

Подорожуємо Львівщиною: найстаріший збережений монастир Святого Онуфрія в Україні

Оперативні новини у нашому каналі в Telegram!

Лаврівський Святоонуфріївський монастир — заснований у середині XIII століття один з найважливіших духовних центрів на заході України у селі Лаврові Старосамбірського району Львівської області. Унікальна пам’ятка культури та національної історії, сакральний осередок Бойківщини. У 2007 році монастир святкував своє 800-річчя. За легендою, тут похований син короля Данила – князь Лев.

Сучасна будівля монастиря споруджена за часів Австро-Угорської імперії. А одна із найстаріших споруд комплексу – дзвіниця, зведена за княжих часів, яка була свого часу частиною оборонних фортифікацій.

Фото: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Згідно з легендою, засновником монастиря був князь Лавр, згаданий у грамоті князя Лева Даниловича 1292 р. Як вважає історик Ігор Мицько, Лавр — чернече ім’я Великого князя Литовського (1264–1268) Войшелка, який у 1255–1257 рр. був ченцем у Преображенському монастирі в Спасі та Онуфріївському в Лаврові.

Войшелк-Лавр був кумом Лева I Даниловича. У згаданій грамоті, виданій у Перемишлі, Лев пише, що його «дядько» (кум) князь Лавр продав монастир перемиському владиці Антонієві (документ зберігався у монастирській бібліотеці до 1939 року). Тепер відомо, що ця грамота є підробкою початку XVI століття. Але це не заперечує того, що фальсифікат ґрунтувався на справжньому переказі. Насправді перша документальна згадка про монастир походить з 1407 р.

В Онуфріївській лаврі свого часу зберігалася частина мощей святого Онуфрія. Це було єдине місце зберігання його мощей у Східній Європі (інші частини зберігались у Константинополі, Римі та Брауншвейзі). Мощі були втрачені під час татарських набігів XVI століття. Лаврівський є найдавнішим монастирем Святого Онуфрія в Україні, з якого цей культ швидко поширився в Галичині (Львів, Підгірці, Добромиль) та далі на схід.

Фото: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com

Денис Зубрицький у «Критико-исторической повести временних лет» (1845) розповідає, що 1767 р. всі дерев’яні будівлі Лаврівського монастиря згoріли. Збереглася лише мурована каплиця, біля стіні якої знайшли домовини князів (як вважають Лева та Лавра). Тогочасний ігумен Волянський, запросивши настоятелів сусідніх монастирів, наказав відкрити цю мoгилу. Домовини були покриті грубою срібною бляхою і прикрашені вишуканою різьбою, на одній із них — викарбувано ім’я Лева. Щоби хтось не присвоїв собі знайденого багатства, срібло таємно переплавили та продали, а на виручені гроші відбудували згорілий монастир. Більшість дослідників уважають цю оповідь легендою. Зокрема, вони вказують на те, що князь Лев пoмер ченцем, а відтак його мали б пoховати як простого смepтного — в дерев’яній тpуні, а не в срібній домовині.

Давня дзвіниця. Фото: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com

У 1860 році за наказом державної влади під час перебудови храму більшість остaнків із крипт Онуфріївської церкви були перенесені на цвинтар на горі Святого Івана.

З історією Лаврівського монастиря святого Онуфрія тісно пов’язаний рід Шептицьких. Митрополит Атаназій Шептицький навчався у Лаврові, а отець Никифор Шептицький був архімандритом Лаврівського монастиря. Андрей Шептицький 1926 р. брав участь у дослідженні фресок церкви святого Онуфрія. У Національному музеї (Львів) зберігається картина роботи митрополита Андрея Шептицького «Пейзаж із Лаврова», на якій відтворено дорогу в селі обабіч монастиря.

Лаврівський монастир є важливою архітектурною та мистецькою пам’яткою. Церква св. Онуфрія, яку, очевидно, збудував Лев Данилович, була однією з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-атонські зразки. Церква характерна центричністю споруди, хрестоподібним планом і розміщенням куполу на точці «золотого перетину». В різні часи поєднувала ознаки стилів: романського, ґотики, ренесансу, бароко, класицизму. Вівтарну частину в формі трилисту (триконху) та простір під куполом археологи датують XIII ст. Планування та техніка зведення храму вказують на майстрів візантійської школи за участю українських.

Під час перебудови 1910–1914 рр. Модест Сосенко віднайшов на стінах церкви під розписом Яблонського (1872) фрески середини XVI ст. Це була унікальна знахідка, бо розписи українських майстрів того періоду, крім Лаврова та Миколаївської церкви у Львові, є лише поза межами України — в Польщі (Люблін, Краків, Сандомир, Посада Риботицька).

Фрески Лаврівського монастиря святого Онуфрія. XV ст.

Лаврівський монастир був значним центром освіти на Бойківщині. Тут протягом понад ста років функціонувала зразкова німецькомовна школа (Головна окружна школа, 1788–1911). У 1920-1930-х роках при монастирі працював Василіянський ліцей, який продовжував її традиції.

На початку XX ст. при монастирі був створений церковний музей, який з роками придбав чималу колекцію ікон XV—XVIII ст. (у тому числі Білинську чудотворну ікону).

У Лаврівському монастирі діяли архів й одна з найбагатших у Галичині бібліотек. В архіві, зокрема, зберігалися грамоти князя Лева, польських королів, писані золотом рукописи, грамоти гетьманів, владик і молдовських господарів. У фондах бібліотеки зберігалися стародруки XVI—XVII ст., а також цінна німецько- та польськомовна періодика XIX—XX століть (монастир передплачував практично всі видання, що виходили в Австро-Угорській імперії). З метою дослідження історії, архітектури, живопису та архіву Лаврів відвідували відомі діячі України: І. Нечуй-Левицький, Я. Головацький, І. Франко, М. Грушевський, І. Крип’якевич, О. Барвінський, В. Щурат, О. Духнович, А. Шептицький.

У 1939 архів і бібліотеку Лаврова знищили НКВДисти. Місцеві мешканці змогли сховати лише деякі ікони. У 1941 монастир був казармою для радянського гарнізону, після вiйни – інтернатом. 1990 року церкву святого Онуфрія передали місцевій парафії УГКЦ, а у 1994 відновили монастир. У 2011 року до Лаврівського монастиря були повернуті мощі св. Онуфрія.