П’ятниця, 9 Грудня

Креденс: про що нам говорить слово-відкриття з радіодиктанту

Оперативні новини у нашому каналі в Telegram!

Креденс! Це слово ввірвалось із радіодиктанту національної єдності у світовий ефір та на безкраї простори українських соцмереж із тексту Ірини Цілик і зазвучало голосом Ади Роговцевої. І миттєво породило дискусії, запитання, в’їдливі відповіді, доброзичливі пояснення та, звичайно ж, меми.

Креденс блискавично став в один ряд з багатьма важливими новинами. З однієї банальної причини. Виявляється, величезна кількість людей в Україні не знає, що це таке. Це з’ясувалося у День української писемності та мови.

Ви мені закинете, що це слово – іншомовного походження. І з цим важко не погодитися, це правда. Але не будемо зараз про тисячі слів такого ж походження, які давно стали нам рідними: від ранкового бутерброда, зручного таксі, фаршу асорті на котлети (до речі, фарш – туди ж) до прекрасної біжутерії, теплого контрабандного бурштину, валізи, яка зараз лежить без діла у шафі (шафа хо хо!), до бутоньєрки на платтячку, до дефіцитних (дефіцит ха ха!) під час вимкнення струму світлодіодних ламп.

Просто слово “креденс” частіше вживають на заході України та близьких до заходу областях.

Ми надто довго дозволяли собі не цікавитися один одним. Іншим містом, іншою частиною країни, цікавим селом у сусідньому районі, зруйнованою фортецею, старим замком, втраченими назвами.

Як говорять на Львівщині, Луганщині, Херсонщині, Сумщині, Полтавщині? Чому – Лохвиця, Салтикова Дівиця, Мелітополь, Гайсин, Дергачі, Мала Виска, Гурзуф, Бахмут, Вита Литовська, Турка, Батурин, Каланчак? Звідки взялися всілякі розкішні слівця, звідки ці прекрасні старовинні “меми” – прислів`я і приказки?

Ще з радянських часів дітей старалися возити на відпочинок винятково на море. Оздоровлювати. Бо цей вид відпочинку був найпрестижніший. Іншого навіть не припускали та й не уявляли. Відпустка – значить море. Море – значить відпустка.

Цей совковий атавізм “відпустка на морі” плавно перейшов у наші часи. Тільки Крим та Азов змінилися закордонними географічними морськими локаціями. І лише порівняно недавно дехто, озирнувшись, почав розуміти, що в межах України існує клондайк вражень, подорожей, неймовірно прекрасний цікавий світ. Світ природи, культури та мови.

Українці почали їздити Україною. І почали брати із собою дітей. Оздоровлювати. Не лише тіло, а й душу та розум. Бо куди б ви не поїхали, скрізь ви будете стикатися із місцевими людьми – офіціантами, гідами, таксистами, продавцями на базарах і базарчиках, із старшою пані, яка здає вам апартаменти, з прибиральницею, місцевими краєзнавцями, продавцями морозива, музейниками, двома подружками за десертом у кафе чи поважними чоловіками за пивом.

І саме від них ви раптом почуєте незвичне красиве слово, наприклад, креденс. І воно вас зачепить, зацікавить, а найважливіше – вашу дитину. Ви станете багатшими на одне слово, а потім ще й ще. Бо ж ви щороку буде їздити не лише на море, а й виділите кілька днів, щоб поїхати кудись в Україні, де ви ще не були.

Звісно, під час війни такі подорожі часто або вимушені, або рятівні або й взагалі неможливі. Проте парадоксально, що саме війна почала нас так бурхливо перемішувати, змусила їхати в інші частини країни, знайомитися заново один з одним, впізнавати і пізнавати себе й свою мову. Є такий вислів “скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина”. Я б додала – “скільки рідних діалектів ти вивчив, скільки нових слів пізнав, у скількох місцях своєї країни ти побував – на стільки ти багатий українець.

P.S. У нас вдома ніколи не говорили “креденс”, хоча тато й з Львівщини. Але я незліченну кількість разів їздила на наш захід, здобула там багато друзів і від них давно знаю це слово. І тепер особливо сильно хочу поїхати туди в Україні, де я ще не була. Щоб набрати в пам‘ять побільше наших мовних скарбів, нашої безмежної культури.

Від редакції: Український тлумачний словник надав слову “креденс” статус “застарілий”. Та насправді це слово і нині у широкому вжитку на Львівщині та Прикарпатті. Ним називають буфет для посуду зі скляними верхніми шафками, поличкою і дерев’яними дверцятами нижнього відділу.

Наталка Діденко, спеціально для УП. Життя