1 серпня 1913-го у віці 42 років померла одна із найвідоміших жінок в українській історії.
Сучасні дослідники життя Лесі Українки кажуть, що намагаються побороти образ бідної письменниці, якій прийнято співчувати. Насправді сім’я Косачів була заможною і могла собі дозволити недешеве лікування Лесі в інших країнах (у 12 років у дівчинки діагностували туберкульоз кісток).
Батьки Лесі володіли кількома маєтками. Тато – Петро Косач був статським радником, що дорівнювало званню генерал-майора.
Попри свій високий статус у Російській імперії, Косачі спілкувались виключно українською мовою. Агатангел Кримський згадував, що після вбивства Олександра ІІ, під час посиленої реакції, у Києві залишились лише три українські родини, які не відмовились, а підкреслювали свою українську ідентичність. Це були Лисенки, Старицькі і Косачі.
З братом Михайлом, поч. 1890-х років
Сама ж Леся вільно спілкувалась дев’ятьма мовами. Авторитетні чоловіки знайомі із молодою письменницею відзначали її енциклопедичні знання. Дослідники біографії, кажуть, що вона могла стати першою в Україні жінкою-композитором, однак про кар’єру піаністки довелось забути через хворобу.
Під час поїздок за кордон Леся з матір’ю завжди викликали ажіотаж і перебували в оточенні інтелігенції. У спогадах письменниці із Відня йшлося, що вона любила пити віденське пиво та апельсини, довго спала, а тому завше споживала холодну каву.
Водночас письменниця була вкрай перебірливою щодо свого оточення. Наприклад, глибоку дружбу з Трушем перервав “прокол” художника з портретом Лесі, який він виставив на продаж польському шляхтичу.
Лесина хвороба, а згодом додався туберкульоз легень та нирок, “зїдала” увесь сімейний бюджет. Хоч єдиними ліками від цієї недуги на початку ХХ століття була зміна клімату і харчування. Поїздка до Єгипту, що найбільше допомагало Лесі, обходилась у понад 1000 рублів.
За останній рік життя жінка втратила понад 10 кілограмів, скаржилась, що найтяжча для неї процедура вкладання на сон, бо це потребувало багато рухів руками і ногами. Перед смертю майже нічого не їла, єдине що їй смакувало – морозиво з ожини.
Леся Українка. Київ, травень 1913 р. Фото Ю.Тесленка-Приходька. В останній раз Леся Украінка відвідала Київ 28 квітня (11 травня) – 12 (25) травня 1913 р. Зупинилась вона у квартирі своєї матері (вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 101). В цій квартирі двоюрідний брат поетеси Юрій Тесленко-Приходько зробив серію фотографій, яка стала останньою в житті Лесі Українки. Точна дата – 11 (24) травня 1913 р. – наведена у виданні 1979 р.
Втім поки ще могла підвестись з ліжка письменниця давала уроки французької та німецької, перекладала і продовжувала писати твори. По допомогу до меценатів не зверталась, через що гонорари їй надсилали із великим запізненням, думаючи що потреби у грошах вона не відчуває.
Померла Леся Українка у Грузії у віці 42 років. Похована у Києві на Байковому кладовищі.
Інформацію почерпнуто із програми “Історична правда”
