П’ятниця, 9 Грудня

Софія Окуневська: перша докторка медицини на Галичині з фатальною жіночою долею

Оперативні новини у нашому каналі в Telegram!

Софія Окуневська — українка, яка змогла вибити собі статус «першої». Вона єдина в Королівстві Галичини та одна з 13 дівчат на всю Австро-Угорську імперію отримує гімназійний атестат і стає однією з 40 українок, які мають середню освіту. Попри шалений успіх, жінку спіткає гірка доля.

Як видатна українка стала першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорській імперії та чому, незважаючи це, прожила нещасливе життя розповідає ІА Дивись.info

Докторка медицини зі знатного роду «Окунів»

Народилася майбутня докторка медицини 1865 року на Тернопільщині, а на той час – у Королівстві Галичини і Володимирії. Сім’я Софії походить з давнього роду «Окунів». Батько дівчини був священником, який 1881 року закінчив Віденський медичний університет. А після – став доктором медицини. Крім того, з професією пов’язаний і дядько Софії, який здобув фармацевтичну освіту та став одним із перших українців, кому це вдалося. Тож захоплення до майбутньої царини у дівчинки виникло ще в ранньому віці.

Коли юній Софійці було 5, в сім’ї Окуневських трапилася трагедія. Померла її мати – Кароліна Лучаківська. Так дівчина потрапила на виховання до тітки Теофілії Окуневської-Озаркевич, яка була дружиною впливового греко-католицького священника Івана Озаркевича. Завдяки цьому Софійка має можливість проводити час з його друзями – письменниками та науковцями. Всі настанови та побоювання тітки її дивним захопленням на дівчину, у якої вже зародилася велика мрія, не діють.

Бунтарський характер Софії призводить до того, що у 19 років вона отримує  дозвіл і подається на курс Львівської акедемічної гімназії. Ба більше, через рік шокує всіх і ще більше та складає іспит на атестат зрілості. А опісля стається велике – дівчина єдина в Королівстві Галичини та одна з 13 дівчат на всю Австро-Угорську імперію отримує гімназійний атестат. І стає однією з 40 українок, які мають середню освіту.

                Окуневська в плеяді української еліти

Готуючись до вступу Софія складає «матуру» (випускні іспити в польських ліцеях і технікумах) на той час вже відомим українським письменникам. Серед них – Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Олександр Кониський, Іван Белей та Юліан Кобилянський. Останній перебуває у захваті від здібностей талановитої дівчини. А сама Софія заводить міцну дружбу з його рідною сестрою – Ольгою Кобилянською.

Дівчата, які були майже ровесницями, познайомилися в сім’ї Озаркевичів ще будучи дітьми. З тих пір майже все життя дружили і підтримували одна одну. Так Софія завдяки Ользі спробувала себе й у літературі та надрукувалася в жіночому альманасі «Перший вінок».

На порозі великої мрії 

Для того аби стати лікаркою, дівчині необхідно було закінчити навчання ще й в університеті. Проте, двері усіх Австро-Угорських вишів для жінок на той час були зачинені. Майбутня лікарка не втрачає надії та разом зі сестрою Наталкою подається до Швейцарії, де гендерних обмежень немає. Обоє дівчат успішно складають іспити і стають студентками Цюрихського університету. Вже 1896 року Софія стає першою жінкою Галичини, яка отримала медичну освіту. За трохи пише дисертацію про анемію крові та стає знову першою жінкою, яка отримала ступінь докторки медицини.

Разом з цим у Швейцарії стається ще дещо – Софія зустрічає свого майбутнього чоловіка Вацлава Морачевського, який на той висуває проукраїнські наративи. Так жінка у віці 25-років, що пізно за тодішніми мірками, виходить заміж. Одразу після одруження подружжя вирушає до Кракова, де Вацлаву пропонують роботу. Натомість усі відчайдушні спроби Софії визнати у Кракові її докторський диплом були знівельовані. Жінка так і не змогла там влаштуватися.

У той час, коли Софія відчайдушно бореться в Польщі за те, щоб бути прийнятою та визнаною, в її житті відбувається ще одна важлива подія  – вона стає мамою. Жінка народжує двох діток: сина Юрія, а через рік – доньку Єву. Утім, це ні на трохи не зменшує бажання Софії на самоствердження.

На піку кар’єри 

За трохи жінка їде гостювати до родини до Львова, де їй вперше дозволяють практикувати у приватній «Народній лічниці» для бідних. Тут з-поміж інших спеціальностей вона обирає гінекологію і знову стає першою – цього разу гінекологинею на Галичині.

Кар’єра амбітної жінки починає стрімко розвиватися. Докторка медицини організовує уперше в Західній Україні курси для сестер милосердя та акушерок. Разом з тим Софія укладає словник медичної термінології та стає першою лікаркою Галичини і Австро-Угорщини, хто починає використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією.

Активно працюючи жінка починає поєднувати життя між Львовом та Карловими Варами, де на той час працює її чоловік. В один з її приїздів на жінку чекає гірка звістка про зраду чоловіка. Вацлав змінює свої проукраїнські погляди і стає активним поборником Польщі. Все через його нове кохання – молодшу на 12 років за Софію Марію Водзінську. Вона – аристократка, яка веде світське життя, мандрує курортами і малює портрети своїх коханців, серед яких і Морачевський. До слова, портрет написаний нею і донині зберігається  у Львівській ветеринарній академії.

Розбита горем жінка важко переносить зраду та гучно розлучається з чоловіком. Після драми в житті Софії настає 1914 рік, а отже, Перша світова війна. Вона не лякає жінку, а змушує кинути практику та піти лікувати українців в австрійські табори.

Фатальна жіноча доля

Після війни жінку спіткала ще одна страшна трагедія – донька Єва після розлучення батьків вкоротила собі віку. В житті Софії настає справжня драма. Упродовж року докторка відмовляється  від спілкування практично з усіма, крім пацієнтів та сина. Згодом її приголомшує звістка і про смерть доньки вже колишнього чоловіка Вацлава, який після війни став викладати у Львівській академії.

Оговтатися Софія змогла лише з появою новонародженої онуки. Трохи згодом жінка почала відвідувати лекції та зустрічі львівського жіноцтва, після цього увійшла до Українського товариства жінок з вищою освітою. До кінця життя Софія залишається самотньою.

Сталося так, що докторку, яка рятувала життям іншим, не було кому врятувати. На 61-році життя в жінки стається несподіваний напад. Софія Окуневська помирає від гнійного зараження. Поховали видатну лікарку у Львові на Личаківському кладовищі. Там вона спочиває разом із сином, донькою та онукою Софією.