Середа, 8 Травня

155 років від дня народження Шептицького: мудрі думки, цитати та вислови

Оперативні новини у нашому каналі в Telegram!

Рівно 155 років тому, 29 липня 1865, народився Андрей Шептицький, видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української греко-католицької церкви. Роман Марія Александр Шептицький (таке ім’я він отримав при хрещенні) походив зі стародавнього русинського роду.

Початкову освіту здобув вдома. Навчався в гімназії у Кракові, в університеті у Вроцлаві, в колегії єзуїтів у Хирові. У 1888 Шептицький вступив до Добромильського монастиря отців Василіян, де склав чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей. Одночасно він продовжував навчання у Краківському університеті.

В 1892 єпископ Юліан Пелеш висвячує його на священника. 2 лютого 1899 імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславського єпископа, а вже 17 грудня 1900 він був номінований Галицьким митрополитом. На цій посаді Шептицький залишався до кінця свого життя.

Здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвіченних священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову. Створив у Львові восьмикласну класичну гімназію, підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства.

За його ініціативою у 1905 був створений Львівський національний музей та – 1914 український університет у Львові.

Він був не тільки провідником української національної ідеї, але й палко підтримував білоруську національну ідею. Все це стало приводом для aрешту митрополита під час oкупації Львова російським військом у 1914. Митрополит перебував на засланні у Росії до 1917, але й там він не припиняв своєї екуменічної діяльності. 29 – 31 травня 1917 він зібрав собор Російської греко-католицької церкви, екзархом якої призначив Леоніда Федорова.

Андрей Шептицький вів також активну політичну діяльність, був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Найбільшим його політичним досягненням стала у 1914 домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила вiйна.

У період між двома світовими вiйнами Андрей Шептицький продовжував боротися за єдину українську державу та єдину українську церкву, був меценатом українського мистецтва. Багато корисного зробив він і для економіки, охорони здоров’я, сільського господарства та банківської справи. Підтримував виховну роботу серед молоді, засновував пластові табори.

У 1933, як і багато інших представників церкви, засyдив голoдомор в Україні. Під час другої світової вiйни благословив створення нової Української держави, захищав євреїв від винищeння їх нaциcтами і взагалі заcуджував німецьку політику на Сході.

Погляди Митрополита на життя найкраще демонструють цитати, вислови, думки.

Чоловік лінивий, до праці тяжкий, буде тягарем і для родини, і для цілої громади; не лишень маєток змарнує, але через лінивство стане з часом нездатним до праці, бо за лінивством увійде в його душу всяка гниль і всяка нeчистота моральна.

Жити за совістю – важливіше за будь-які віросповідання.

Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе.

Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.

Найголовніший чинник єдності – українська мова.

Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.

Чи я лікар, чи я хлібороб, чи я політик, щоби питати про здоровлє, про добрий бит та просвіту? Ні! Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я отець! А вітцеви нічого не є чуже, що синів, дітей єго обходить.

Священик може в приватному житті мати політичні погляди. Може в приватнім житті бути політиком, але не сміє бути політиком ані в Церкві, ані в сповідальниці, ані в жоднім відношенні пароха до вірних

Три головні завдання українського народу: 1) досягнення правдивого і сталого щастя, 2) посилення єдності, 3) захист зовнішніх кордонів.

Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою.

Жодна людина не має природного права керувати іншою людиною проти її волі. Тому влада має формуватися на основі вільних і свідомих виборів.

Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю вважає не за свою лишень власність, але також за власність дітей і будучого покоління, а по части за власність цілої суспільности; хто знає, що з дарів Божих має здати колись строгий рахунок перед Богом.

Злочин, скоєний в ім’я патріотизму єсть тим більшим злoчином проти народу, чим більше може подобатися, чим більше може бути приводом до похвалювання, до втіхи з того, що єсть злoм. Кожний злoчин патріотичний, чим більше може подобатися погано зрозумілому патріотизмові єсть спокусою, силою, котра бодай веде народ до такого стану, в котрім поняття добра і зла затираються, мішаються і заступаються взаємно. Дорогою тою, що низькому, погано зрозумілому і чуттєвому патріотизмові подобається, шириться зараза, що пожирає найліпші, бо найблагородніші народні сили.

Не треба Україні інших вoрогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти…

Головна зaгроза українському народу – язвa москвофільства.