Середа, Жовтень 25

Закритий львівський шедевр Феофіла ван Гансена. Університет БЖД.

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

Це туристично-атракційно-візуальна бомба (отак!). Казкова будівля, навіть комплекс. Фентезійна. І практично не відома. Принаймні в мережі Інтернет. Навіть в ЖЖ про неї майже нічого немає. А фото – лише з-за тину. Ну це ж зовсім не діло. Будівля, яку можна вважати однією з найефектніших не лише у Львові, а взагалі в Україні експлуатується в закритому режимі, й не показує своєї величі туристам (хоча вона майже у центрі Львова, на вулиці Клепарівській, і від Опери до неї ходу якихось 15 хвилин). От я і вирішив подолати цю несправедливість й показати народу цей «Хогвардс» хоча б на фото. Якби ж то вся несправедливість у нашій країні долалася так просто.

Головний корпус Університету безпеки життєдіяльності (колишній Будинок інвалідів).

Будинок інвалідів на початку 20 ст.

Отже для початку я видзвонив коменданта (так і хочеться сказати фортеці) університету і випитав, яким чином можна отримати дозвіл на зйомку на території університету. Мені дали телефон відповідного проректора, але зауважили, що його допомога може і не знадобитись. Вже у Львові, на КП, я представився головним редактором великого краєзнавчого веб-порталу (сподіваюсь що нині це вже правда). До мене викликали коменданта, сказавши, що прийшов чоловік «типу з якоїсь газети». Той щиро і з радістю забезпечив мене буклетом про університет і приставив супровід – чергового (досить ерудованого курсанта-киянина). Я ж не менш щиро, і з захватом побіг намотувати кола навколо величезної будівлі (довжина її 165 метрів), безперервно клацаючи затвором своєї «соньки». Погода, щоправда (як завжди у столиці Галичини) не сприяла нормальному процесу зйомки, але велич творіння Феофіла ван Гансена, нівелювали примхи львівської осінньої мжички.

Якщо я вже згадав архітектора, який звів колишній будинок військових інвалідів Галичини, то не можу не розповісти про нього (відповідно до своїх слабеньких знань, та потужностей нету), адже це зірка світового рівня. І це єдина будівля зведена дансько-австрійським генієм на теренах нашої рідної неньки.

Феофіл ван Гансен (Theophil Edvard Freiherr von Hansen) народився у 1813 році в Копенгагені. Маючи певну архітектурну освіту він переїхав у Австрію, яка була тоді потужною світовою імперією. У Відні його вчителем був видатний німецький архітектор Карл Фрідріх Шинкель (найзначніший німецький майстер першої половини 19 століття). Пізніше ван Гансен перебрався до Греції, де приймав активну участь у будівництві багатьох головних будівель країни. У Греції він звів: конгрес-холл Заппіон, національну обсерваторію, кафедральний собор у Афінах, Національну бібліотеку, Афінський університет, Афінську академію. Все це будувалося у стилі класицизму та неогреко.У 1846 році майстер повернувся у Австрію. У Відні він знову пустився у навчання. Його вчителем був Людвіг Фюрстер.

У Відні Фефіл збудував немало (концертна зала Мьюзікферайн, будівля парламенту Австрії). Видатним творінням Гансена є Віденський арсенал – величезний комплекс, який нині є музеєм. Зведений він у силі історизму. В такому ж стилі архітектор звів будівлю військових інвалідів Галичини, і це світовий шедевр.

Історія будівлі розпочалася у 1851 році. Тоді, під час перебування цісаря Франца Йосипа І міська влада подала прохання звести будівлю для інвалідів Галичини скалічених у війнах. Імператор виділив 700 тисяч злотих ринських на будівництво, а головним архітектором було запрошено Теофіла Гансена, який за здобутки у архітектурі мав титул барона і приставку «вон» (або, на голландський манер «ван»).

Міська влада виділила для будівництва велику ділянку діброви, а також дала у користування міську цегельню. Будівництво почалося у 1855 році. Будівлю зводили із звичайної («польської») цегли, різного кольору. Керував роботами інженер Едвард Каллер. Архітектурною основою Дому інвалідів став монументалізм. Для досягнення наміченої мети споруду зробили дуже видовженою (довжина 165 метрів). Будували будинок вісім років.

Фасад Дому інвалідів прикрасили численними скульптурами та барельєфами. Їхніми авторами були Кипріан Годепський та Абель Пер’єр. На фасаді будинку збереглися 26 скульптурних елементів та 8 барельєфів. Особливо цікаві 2-метрові фасадні фігури, а також розташовані над протилежною брамою. Їх виготовили із цільного пісковика: над центральною брамою, обабіч австрійського герба стоять Воїн, у образі чоловіка з мечем, та Спокій, у образі жінки з лавровим вінком.

Після відкриття у 1864 році у триповерховій будівлі розташували пансіон для утримання п’ятисот інвалідів, причому центральній частині будівлі мешкали офіцери, у крилах – солдати. У вежах розміщувались помешкання генерал-коменданта та його канцелярія. Крім того, в одному із крил будинку адаптували військовий госпіталь, який виконував функції філії гарнізонного.

За головним будинком Феофіл Гансен звів розкішну каплицю у візантійсько-грецьких формах. Будівлю вписали (в плані) у грецький хрест та багато декорували. Стіни будівлі виклали із червоної і жовтої цегли, розташувавши її у формі невеликих хрестиків.

Каплиця була прикрашена численними скульптурами. Лише у приміщенні їх було 12. Але до нашого часу жодна із скульптур не збереглася.

Із 1954 року каплиця була пристосована під овочевий склад пожежно-технічного училища. Лише у 1993 році почалася реставрація цієї прекрасної будівлі. В ній розташували храм УПЦ КП присвячений Покрові Богородиці. Цікаво, що відновлення будівлі проводили майже виключно на кошти закладу: курсантів, випускників та їх батьків. Навіть розписи виконали не майстри-іконописці, а талановиті представники майбутньої пожежної еліти… Нині церква працює постійно, але для «цивільних» вхід відкрито лише у неділю.

 

У 1939 році, після приходу радянської влади, у Будинку інвалідів розмістили полк НКВС, який залишив будівлю у 1941-му, але в 1944-му знову повернувся.

У 1954 році до будівлі перевели Київське пожежно-технічне училище, згодом перейменоване у Львівське пожежно-технічне училище МВС СРСР, яке стало елітним в Україні закладом, який випускав керівників пожежної галузі. Керівництво закладом здійснювали сили внутрішніх військ УРСР ( а ми дивуємось чому заклад закритого типу).

У 1983-1988 рр. було спроектовано і надбудовано четвертий поверх головного корпусу, який нині виконує функції гуртожитку казарми. На диво, добудова не зіпсувала зовнішній вигляд будинку, а навіть прикрасила її. В радянський період таке було рідкістю.

Після проголошення незалежності навчальний заклад ввійшов до складу МВС України. У 2001-му його реорганізували в Львівський інститут пожежної безпеки МВС України, який у 2003-му пере підпорядкували МНС. В 2006 році інститут реорганізували в державний університет безпеки життєдіяльності.

Звичайно, дуже сумно, що така красота розташована за гратами. Хотілося б вільного доступу. Але зрушення на краще (для туристів) вже є – щонеділі ви можете потрапити на територію цього «хогвордсу» прямуючи на службу до церкви Покрови.

Текст та фото Романа Маленкова для ukrainaincognita.com

Поширити:

ЗАЛИШИТИ  КОМЕНТАР