На Львівщині до роботи взявся наймолодший сільський голова в Україні. Про те, як молодий війт збирається зробити успішними свої села і як минають його робочі будні, – у репортажі DW.
У той час, як його колишні однокурсники у Львові тільки прокидаються, він сідає на велосипед та їде кілька кілометрів в сусіднє село на роботу. Олег Карапінка вже понад два тижні як сільський голова. У його підпорядкуванні два села у Городоцькому районі Львівської області – Дроздовичі і Галичани – загалом майже півтори тисячі жителів.
Перші дні на посаді
Карапінка – наймолодший сільський голова в Україні. Йому лише 22 роки. Цього літа він отримав диплом бакалавра у Національному університеті “Львівська політехніка”, але хоче вчитися далі: вступати до магістратури за спеціалізацією бізнес-адміністрування. Хоча це вже третій диплом молодого голови. За спиною у нього ще Львівський коледж радіоелектроніки та Самбірський коледж культури і мистецтв. Останній він закінчував, бо з 18 років працював ще й директором Народного дому у Дроздовичах.
І хоча сільська рада – не Народний дім, перші дні на новій посаді для хлопця не були важкими. “Я ж не випадкова людина, яка раптом нізвідки потрапила на цю посаду. Я до того два роки був депутатом районної ради, знаю трохи специфіку проблем, багато спілкувався з попереднім сільським головою. Я знав, чого чекати”, – каже Карапінка. І хоча зараз в приймальній голови порожньо, кілька відвідувачів на день він приймає. Як правило, приходять з проханням оформити землю чи субсидії.
Молодий голова ретельно вивчає всі документи
Ці справи, каже Карапінка, не складні, але треба переглядати багато документів, тож роботи насправді багато. Єдине, що він встиг за два тижні зробити поза справами, так це трохи розчистити шафу від паперів, що залишились від попереднього голови. Зі своїх книжок поки приніс до кабінету тільки два посібники – “Як писати мікропроекти для громад” та “Зразки оформлення ділових документів”. Чесно зізнається: якщо не знає, який документ приносять на підпис, – відкладає і вивчає. І вже наступного дня підписує.
Великі амбіції
Карапінка визнає, що має більші амбіції: стати спершу депутатом обласної ради, а потім і Верховної. Велика політика захоплювала хлопця з дитинства. Він зізнається, що ще з Помаранчевої революції збирав агітки політичних сил. Але спостерігаючи за виборчими перегонами, засвоїв два уроки: бути обережним з партіями та не давати порожніх обіцянок. На свої вибори так і йшов: без обіцянок і без підтримки політичних партій. “Навіщо обіцяти. Ми всі живі люди, а раптом я не зможу виконати, що наобіцяв. З політичними партіями – теж не поспішаю. Помилитися дуже легко, ти не завжди можеш побачити підводних каменів”, – каже Карапінка.
Селяни побоювалися, що Карапінка забере з дороги бруківку, щойно його оберуть головою
Його власні виборчі перегони не були складними, бо мав лише одого конкуренту, та ще й удвічі старшого. “Мене вже знали як депутата. Бачили, що щось роблю. Ми розпочали ремонт дороги в Галичанах. Знайшли гроші на закупівлю медобладнання для фельдшерського-акушерського пункту у Дроздовичах. Оновили звукове оформлення для Народного дому в Галичанах”, – каже він. Щоправда, як тільки привезли бруківку, по селу пішов поголос, що ремонт роблять лише заради піару. І як тільки Карапінку оберуть головою, бруківку він забере назад. Тому спеціально показує, що половина дороги вже викладена. “Вибрав бруківку, бо це економічно вигідніше, ніж асфальт. Якщо з’явиться якась яма, кілька квадратиків легше буде замінити, аніж латати асфальт”, – каже голова.
Його села – не найбідніші. На території одного – цегельний завод, іншого – підприємство з виробництва гумових килимків до автомобілів. Загалом бюджет двох сіл трохи перевищує мільйон гривень. Це не багато, і не мало, каже Карапінка. Наприклад, за його підрахунками, щоб забезпечити все село вуличними LED-ліхтарями, потрібно до 200 тисяч гривень. Але в нього є ще й інші плани: дорога в рідних Дроздовичах, облаштування стадіону, водопостачання для селян. На все заплановане грошей може забракнути. Тоді молодий голова планує просити дотації з районного чи обласного бюджету.
Молодь – за нового голову
Зручне розташування – кілька кілометрів до районного центру і 30 кілометрів до Львова – робить села привабливими і для молодих людей, які не поспішають втікати звідси в міста. Тут легко знайти роботу: крім підприємств у самих селах, у райцентрі є ще великий соковий завод і завод з виробництва шкіряних автосидінь “Бадер Україна”. Молодь тут настроєна оптимістично, тож довірила свої голоси молодому голові. Вірять, що він їх зрозуміє краще.
“Якщо хоче до того братися, то хай береться. Він ішов в Городоцьку районну раду, то вже щось знає, – говорить про нового голову молодий місцевий житель Роман Чорний. – Я би хотів, щоб він спортивний майданчик зробив, бо граю у футбол. І в нас є гарний стадіон, але ані роздягальні, ані лавок, нічого нема. Як приходять родичі вболівати, то навіть нема де сісти”.
Дехто із старшого покоління все ж має упередження щодо молодості війта. Як-от Марія Жаровська, яка 45 років пропрацювала бухгалтеркою Галичанської сільської ради, а відтак співпрацювала з десятком сільських голів. “Молоді думають, що вони прийдуть і зроблять все і вже. А так не виходить. Бо це державні кошти, є помісячна розбивка. Буває, що якісь надходження не надійшли, щоб зробити видатки. Поспіхом то не робиться. А молоді є молоді. Хочуть все і зразу”, – говорить жінка.
Боротьба за землю
А щоб робити все і зразу, селу треба заробляти, вважає Карапінка. Для цього, на його думку, передовсім треба повернути землю села, захоплену нечесними підприємцями. Це 515 гектарів, здебільшого під озерами. І якщо голові вдасться відвоювати цю територію, то там він планує зробити відпочинкові зони з пляжами та іншою інфраструктурою. На цьому села могли би заробляти. А зробити свої населені пункти багатими – це і є мета молодого війта.
