Відомий український актор Олег Стефан, якого глядачі знають за численними ролями на сцені Львівського театру імені Леся Курбаса, поділився щемливою історією про роки без житла, життя в театрі та про те, що справжній комфорт – не завжди про стіни. Попри визнання, звання Заслуженого артиста України й Національну премію імені Тараса Шевченка, він до 50 років не мав власного даху над головою, пише Oboz.ua.
В інтерв’ю журналісту Олексію Суханову Стефан пригадав, як жив у підсобках театру, ночував під дахом, відчуваючи вночі подих сценічних стін, і як нещодавно отримав маленьку квартиру – оселю, в якій колись мешкав сам Георгій Гонгадзе. Актор розповів про цінність тиші, біль як життєвий досвід, відмову від споживацьких ілюзій і про те, чому не проміняв мистецтво на гроші.
“У Львові до 50 років я жив в театрі. Я не мав житла. Я був такий собі лауреат Національної премії України – бомж. Тепер у мене є маленька хатка і я живу там, це теж для мене дуже цінно, бо я живу в такій маленькій малосімейці, яку мені місто надало. І це квартирка, яка належала Гії Гонгандзе”, – розповів актор.
Стефан пригадав, що в ті роки жив під дахом Львівського театру імені Леся Курбаса. Там він ночував на п’ятому поверсі, у службових приміщеннях, а найбільше любив залишатися на самоті в театрі після вистави – коли сцена вже мовчала, а будівля, за його словами, “дихала тишею”.
“Коли вистава закінчувалася, всі розбігалися по домівках, театр залишався виключно для мене. І я відчував оцю тишу стін, які ще дихають, тишу сцени. І я любив гуляти по нічному Львову, власне тоді, коли фауна відпочиває”, – поділився артист.
Журналіст Олексій Суханов не стримав емоцій, коментуючи цю історію: “Це несправедливо, коли актор такого рівня… Не може актор такого рівню, який є надбанням України як держави, жити протягом тривалого часу в театрі, а потім радісно, через біль, говорити про те, що тепер я маленька хатка”.
Сам Олег Стефан зізнався, що не жалкує про пережите. Він не ганявся за комфортом і вважає біль частиною повноцінного життя. Актор переконаний: якщо людині справді щось потрібно – вона це здобуде, але водночас повинна бути готова платити ціну.
