Місяць тому, 27 серпня, у Львові тимчасово заборонили роботу карет з кіньми у центрі міста через “скандальне відео” в якому, як виявилося, не було нічого скандального. Це вплинуло на життя єдиної в Україні конюшні, яка утримує й розводить рідкісних торійських коней, які спеціально виведені для роботи в упряжі. Фактично коні заробляли на себе, тепер же є питання, як бути далі.
“Еспресо.Захід” поспілкувався з Валентиною Банас, яка є власницею “Каретного двору” і з якою й трапився цей прикрий інцидент, що породив численні дискусії. Вона розповіла, як живе конюшня після заборони роботи карет в центрі Львова, зокрема, наскільки складніше тепер стало утримувати коней.
Як зараз живе конюшня, чи вистачає коштів на утримання коней?
Зараз ще не так відчутно, тому що маємо запаси їжі для коней. Відчутно буде трішки згодом, з кожним тижнем все більше і більше. Через заборону роботи, ми змушені були піти на досить радикальні міри – скоротили трішки кількість зерна, яке їдять наші коні. Бо невідомо, що далі буде.
Крім того, раніше користувалися кондиціонерами, щоб гривки були розчесані й хвости, різними шампунями та мазями на копита. Але зараз про це вже не йдеться. Зараз їздимо по лісі і немає змісту тої краси наводити. Адже це досить дорогі засоби по догляду за конями.
“Каретний двір” – це не тільки коні, які працюють у місті в каретах. Це так само старі коні-пенсіонери, маємо вагітних кобил, є новонароджені лошата, і є лошата-підлітки. Це досить велика кількість коней, яка утримувалась за рахунок роботи карет.
Поки що чекаємо, надіємося, що люди, які приймають рішення, свідомо будуть оцінювати ситуацію. Важливо, щоб вони задумалися над одним питанням. Наші коні живуть в сім’ї. В нас сімейна справа, в нас ранок починається з коней і коли глибока ніч також закінчується кіньми. Бо усім треба приділити увагу, у кожного є свої якісь потреби. Тому питання таке, що краще – жити коням в притулку, де є люди, які не дуже компетентні і не знають їх потреб, бо кожен кінь має свій режим навантаження, чи жити в сім’ї, де їх з народження всі люблять, знають, доглядають? Це як велика родина, і коням у своєму табуні значно краще, бо тут вони виросли, ніж з незнайомими кіньми й людьми.
Тому є над чим задуматися, враховуючи те, що зараз війна, і так всім важко. Також не думаю, що це вихід, щоб відкрити нам свій притулок, і писати, мовляв, шановні, наші коні не мають що їсти, скиньте, будь ласка, кошти на рахунок, щоб закупити їжу для коней.
А скільки загалом у в вас коней у конюшні?
Як і було раніше – це 40 коней. Але знову таки, не всі вони працюють. Більша частина з них це вікові коні, є вагітні, є новонароджені лошата, є молодняк, є відйомні лошата, є лошата 2-2,5 роки, які тільки починають навчання для оповодження. Тобто не всі коні є працездатні. Але саме працездатні коні утримують усю велику кінну родину.
Скільки коштує утримання коней?
Мінімум – це по 5 тисяч гривень на коня за місяць. І це суто собівартість. Я не говорю там за дорогу за ще щось, це закупка вівса, якого треба поїхати купити, завантажити, привести, розвантажити.
Якщо хтось думає, що через те, що заборонили карети і “дуже крутий” бізнес відпав, то ні. Я як не їздила на Мальдіви, або десь на відпочинок, так і не поїду. Тобто, від того, що коні не працюють, економиться просто на тих самих тваринах. В мене ніколи не було вихідного, у нас кожен день – це буденна робота. Прибрати, нагодувати, погуляти, якщо там якісь медичні питання, то полікувати і знову нагодувати. Це направду стиль життя такий.
Чи збільшилася кількість, скажемо, туристів, які приходять до вас у конюшню на екскурсії, фотосесії, кінні прогулянки тощо?
Ні, все без змін. У нас конюшня відкрита в будь-який час. Можливо, людей, які цікавляться життям конюшні стало трішки більше, але від того коням, як то кажуть, ні холодно, ні жарко. Бо все рівно потрібно думати про запаси. Тому що, любов любов’ю, але це велика тварина, яка потребує багато їжі.
Так розумію, що кошти ще приносять фільми й кліпи, коли коней потребують для зйомок.
Так, це дає кошти. Але зараз війна і всім важко, ринку фільмів також. Продовження серіалу “Кава з Кардамоном”, який зараз знімають — це перший фільм в якому наші коні брали участь за ці майже три роки повномасштабної війни. Ми знімалися з кіньми тиждень часу біля Києва, і менше, ніж тиждень на Закарпатті. Все. Але це не є ті кошти, які вирішують всі питання. Звичайно, що це плюс для конюшні, але раз на три роки, самі розумієте, що цього мало.
Знаєте, це не так, як в Англії чи Новій Зеландії. Бо в них там проєкт за проєктом і вони реально можуть завдяки цьому жити й розвиватися.
Заборона карет у Львові – це тимчасове рішення. Якщо ця тимчасовість буде тривати ще довго, наскільки критичним для вас є час? Тобто, місяць, два, пів року…
Зараз немає такого критичного часу. Ми маємо запаси, але так, ми їх щодня витрачаємо. Ми стоїмо і, відповідно, починаємо економимо на годівлі. Як я казала, вже зменшили кількість зерна для коней. Хоча їм не потрібно вже такої великої калорійної дози, тому що вони не отримують такого навантаження. Але з кожним днем, звичайно, що воно складніше стає.
Треба враховувати, що у нас сезонна справа. Наприклад, коли буде листопад – це вже не наш місяць. Карети в центрі в основному працювали з травня по жовтень. А вже в листопаді, коли будуть дощі, холод, сляка, мряка, ну, то вже ті карети там більше для галочки, ніж для роботи.
Але коні все рівно мусять працювати, ми їх все одно запрягаємо в упряжі. Наші естонські колеги сказали, що 70% роботи торійського коня повинна бути в упряжі. Тому ми їх далі запрягаємо в упряжі, ганяємо, працюємо. Це як мати собаку. Коли ви з нею не гуляєте, то вона робиться не адаптована до суспільства. Погіршується її фізичний стан, імунітет. Чим більше тварина ходить, чим більше вона працює, тим більше вона здоровіша.
Я сподіваюся на реальну оцінку всіх аспектів цієї справи. Конюшень є дуже багато в Україні. Але всі ці конюшні мають верховий напрямок. А наші коні мають напрямок і верховий, і упряжний. Тому “Каретний двір” – це єдина в Україні спеціалізована упряжна конюшня. У нас більше таких конюшень ніде немає. Хоча у сусідній Польщі й Угорщині упряжні і верхові коні 50 на 50. Тому у нас таке дивне відношення.
Нещодавно UAnimals написали допис, що собаки не можуть сидіти на ланцюгу, а коні – тягати карети. Але ж є коні, які виведені для верхової їзди і вони возять вершників. Вони теж отримують навантаження. Вони і стрибають через перешкоди, і біжать галопом. А є коні, які виведені для упряжі. Тобто це синонім, одні коні для верхової їзди, а інші – для упряжної справи. В каретах ці коні галопом не їдуть, не скачуть. Крок, легка рись, знову крок, і знову легка рись. Це не є важке навантаження. Багато людей й журналістів у нас були й бачили у якому стані коні, яка в них маса, і що для такої пари великих коней карета, яка важить десь 700 кг, не є трудністю. До того ж вони їдуть по прямій. Ми не їздимо десь на круті підйоми. Дуже рідко беремо замовлення, наприклад, на Шевченківський гай, або на Високий замок, бо там реально крутий підйом, і звичайно, що там коням важче їхати. А по прямій, по центрі міста, там пряма дорога, коли карета рушилася, вона сама йде накатом, бо задні колеса значно більші.
Чи у міській раді казали вам, коли можуть прийняти остаточне рішення щодо роботи карет в центрі Львова?
Ні, нічого не казали. Були засідання, ми приходили на них. Тому чекаємо. Надіюся, Львів не втратить упряжних коней.
А це справа мого життя. До війни, ми щороку своїм коштом проводили фестиваль, який називався святом упряжного коня. Щоб популяризувати упряжні породи та упряжну справу. На тому фестивалі ми запрягали різні види упряжок, бо їх є дуже багато. Розповідали й показували різні історичні та сучасні види упряжі, які є по світу. Крім того, показували кінні прикраси на упряжі. Також витягували всі карети і був музей просто неба. Ми розповідали про ці карети, люди могли посидіти, пофотографуватися. Ми всіляко популяризуємо упряжну справу, бо ніде більше в Україні такого аналога не знайдете. Наприклад, в Німеччині на Октоберфест два тижні триває фестиваль упряжної справи. В США це модно. В Угорщині в Гортобаді це теж ціла культура. Туристи туди постійно приїжджають. В Кракові, у Відні є карети, бо це історія.
Тому я не можу зрозуміти головного, що вони добиваються? Перше, віддати наших коней в притулок? Невже тварині буде легше в притулку, ніж у сім’ї, де вона народилася, де її всі знають, люблять. Друге, продати коней, а куди продати? Це не є порода для спорту. Вони масивні, великі, не маневрені й не швидкі. Тобто, якби вони мали якісь застосування, крім карет, вони б збереглися ще десь в Україні. Але вони збереглися тільки завдяки діяльності карет. Тому куди їх продати, в сільське господарство? Невже ви думаєте, що коню буде краще в селі, де він буде орати, дрова возити, де за ним не буде такого догляду? Коли тут вони мають повноцінний догляд, чистку, кондиціонери, ветеринарна служба приїжджає, яка регулярно їх оглядає, студенти з зооветеринарного приїжджають на практику.
До речі, у нас ветеринарний університет має кафедру по молоці, є кафедра акушерства. Якщо, наприклад, по ковальству, студенти можуть ще під’їхати на іподром чи інші конюшні, то де майбутні ветеринари можуть у нас у Львові побачити вагітну кобилу й провести ультразвук вагітній кобилі? Де вони можуть побачити новонароджене лоша? Де вони можуть взяти молоко для виробництва кумису? Ми співпрацюємо з ними вже понад 10 років.
Ще скажу кілька слів про культурну спадщину, за яку всі ми боремося і відстоюємо. Але культурна спадщина – це не лише архітектура. Насправді за старою архітектурою Львова, якою ми так захоплюємося, стоять коні, бо вона була збудована за рахунок упряжних коней. Тому що вони возили всі ці важкі вантажі: землю, цеглу, черепицю та все. І це на карети, це справді важкі для коней завдання були. Зараз цю роботу роблять автомобілі, а раніше все це залежало від праці коней. Тому культурна спадщина – це також і упряжна справа. Тобто ми відроджуємо традиції українського конярства. Зараз про це навіть ніде не ставиться питання. А воно було знищено Радянським Союзом. Коли приходять екскурсії, ми про все це розповідаємо й показуємо.
І найважливіше. Ця порода є малочисельна. Вона є в нас, і є в Естонії. Це є дуже обмежений генофонд. І кожна кобиломатка є цінною, бо це в майбутньому втрата цілих поколінь. Люди через 20 років, 50 років захочуть подивитися, як виглядав той упряжний кінь. І де це побачать, на картинці, будемо 3D голограму робити? Тому я не можу цього всього зрозуміти.
Ці коні не є спортивною породою. Спортивні коні більш збуджені, нервові, гарячі, швидкі. А це флегматичні й спокійні, які з народження бачать машини і не лякаються їх, не має в них стресу й паніки від того. Так, це набутий рефлекс і тому з ними постійно треба працювати. Наприклад, коли був коронавірус і теж ніхто не працював, ми все рівно виїжджали в місто, щоб коні не забували навичок.
Я так розумію, що ви будете до останнього відстоювати можливість роботи карет у Львові і точно ні одного коня не продасте й не віддасте, а будете тримати.
Звичайно, це сім’я. Ці коні народилися в мене на руках. Вся родина за ними доглядає. Це не так просто, як здається. Для прикладу, коли у вас є собака-дворняга, яку десь на смітнику мама народила й виховала, то вона має імунітет й їсть все, що знайде. А вже породиста собака потребує і допомоги при злучці, при пологах, при догляді за цуциками, і їжа вже інша.
Так само з нашими кіньми. Це не є якась аборигенна порода коней, вони в природі вірогідно б не вижили, бо вони потребують багато білкової їжі. Крім того, імунітет в них інший. Зараз буде осінь, будуть дощі сильні. При тих дощах вони можуть простудитися, якщо будуть на дворі кілька днів. А дощі бувають і тиждень. А далі почнеться зима. Це сніг, холод, їжу треба шукати. Наприклад, гуцульські коні, або тарпани, вони об’їдають кору дерев. Тому вони більш генетично пристосовані до того, а наші ні.
Те саме з пологами. Ми чекаємо їх, щоб не пропустити. Бо кобила може якось не так лягти. Можуть бути складності. А потім лоша може мати запори чи поноси. Тобто треба за тим всі слідкувати. Лоша може не смоктати зразу. Тому його треба кожні 2 години підносити до кобили. Реально треба жити з тим лошам, особливо перші пару днів, щоб воно набралося сил і могло самостійно вставати і ссати. Бо їх лошата народжуються великі, відповідно, вони деколи обезсилені. А якщо дуже знесилені, тоді треба ставити крапельниця глюкози. Тобто є куча нюансів без знання яких ці тварини не виживуть. Я не хочу, щоб у нас зникла ця порода.
