23 березня в широкий український прокат вийшов дебютний повнометражний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука Памфір. Історія про заробітчанина Леоніда на прізвисько Памфір вже має солідну фестивальну історію — так прем’єра відбулась на двотижневику режисерів у Каннах — і нарешті оцінити стрічку повною мірою можуть українські глядачі, ідеться в матеріалі УП.Життя.
Тріумфальний дебют
“Мені, звичайно, хотілося б, щоб глядачі побачили його в листопаді – на початку грудня. Тому що у нас таким одним з магнетичних елементів є наше народне карнавальне дійство, яке називається Маланка”, – захоплено розповідав прямо після Канн режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук.
Після світової прем’єри його дебютний повнометражний ігровий фільм “Памфір” відібрали до програм більш ніж 40 фестивалей із 25 країн світу. У листопаді стрічка вийшла в прокат у Франції, також права на покази купили Канада, Італія, Польща, Швейцарія, країни Балтії та інші країни. Втім, дорога до українського глядача зайняла трохи більше часу.
Події стрічки, що поєднує в собі риси сімейної та кримінальної драми, розгортаються на заході Україні, на кордоні з Румунією. Головний герой на прізвисько Памфір повертається додому із закордонних заробітків напередодні святкування Маланки. Колись він пообіцяв покінчити з контрабандою, якою в його селі займається чи не кожен дорослий, та поїхав працювати за кордон. Втім жінка, а ще більше син не хочуть, щоб він знову їхав геть.
Необачний вчинок сина Назара змушує Памфіра знов стати на ризикований шлях та запускає низку подій, які ведуть до незворотного. Кульмінація драми розгортається на фоні яскравої Маланки – свята, яке Назар так хотів провести разом із батьком.
“Я і сам знаю, що таке заробітки, довго не бачити сім’ю, бажання якнайшвидше повернутися додому. Важливою сюжетною лінією для мене є стосунки Памфіра із сином”, – зізнається виконавець головної ролі Олександр Яцентюк. Для нього ця роль – теж дебют. І теж тріумфальний.
Хоча шлях цієї історії до великих екранів був довгим, українці чекали на “Памфіра”. Це було добре видно із кількості гостей, які прийшли на прем’єру: тут як велика кількість людей, дотичних до індустрії кіно, так і відомі українці, яких на прем’єрах побачиш не дуже часто. Приміром, на показ української драми, яка увійшла до топ-25 фільмів 2022 року за версією європейського видання про кіно Cineuropa, серед інших очікує видавець і поет Іван Малкович.
Актори
До прем’єри не бачив стрічку й виконавець однієї з ключових ролей – Олександр Ярема. Розказує, що нещодавно був у Польщі на зйомках, і там колеги були здивовані, коли почули, що грав у “Памфірі” – просто не впізнали його на екрані.
Для всіх акторів фільму Сухолиткий-Собчук влаштував не просто кінопроби, а кіновипробування. Виконавиці головної жіночої ролі Соломії Кириловій довелося пожити у місцевості, де відбуваються події та попрацювати на заводі. А непрофесійним акторам-дітям влаштували справжню творчу майстерню.
Екранному втіленню Леоніда (чи то Памфіра) Олександру Яцентюку режисер дав завдання набрати вагу. “Я був досить худощавий, і Діма сказав, що треба буде набрати до 20 кг”, – розповідає Яцентюк і додає, що за сім місяців додав у вазі 17.
Виконавець ролі сина Стас Потяк
Працюючи над характером основного героя, досліджував приклади зі світового кінематографу, на які вказував Сухолиткий-Собчук. Також за його завданням їздив дивитися на Маланку: “Як вони вболівають за свій “кут”, скільки там звіриної енергії! Це варто було побачити, перейняти і приміряти на себе”.
Але не лише робота над “Памфіром” змінювала акторів, вони теж вносили щось своє у майбутнє кіно. Режисер розповідає, що під затвердженого головного героя навіть змінювали сценарій. “Варіантів сценарію було три. …Третій варіант – коли у нас з’явився Олександр і сценарій був переписаний під інакший тип головного героя. У першому і другому була людина, яка, як Іов, кориться під натиском долі. А у випадку з третім у нас з’явився такий богоборець, з яким прийшли зміни у саму історію”, – каже Сухолиткий-Собчук.
Загалом кастинг для “Памфіра” тривав понад два роки. Режисер хотів підібрати акторів найточніше до свого задуму, щоб відтворити атмосферу регіону. Одним з елементів цього відтворення став місцевий діалект.
Мова
На майданчику з акторами працював знавець гуцульського діалекту Василь Зеленчук, допомагав їм з вивченням мови. За його завданням усі вони читали роман Петра Шекерика-Дониківа “Дідо Иванчік”, повністю написаний гуцульською говіркою. Також Зеленчук надсилав акторам аудіоповідомлення, де проговорював з потрібними наголосами та вимовою фрази з діалогів.
Майже увесь відібраний режисером акторський склад був із західних областей України: у Кирилової батьки львів’яни, Ярема – з Прикарпаття, Станіслав Потяк, який грає сина Памфіра Назара, родом з Верховинського району, тож для нього діалект знайомий з дитинства. Найважче гуцульська говірка давалася акторці Олені Хохлаткіній, яка родом з Херсонщини.
Костюми
Якщо з вимовою у Стаса Потяка проблем не було, то найскладнішими для нього стали зйомки сцен у костюмах до Маланки. “Якщо з фізичного боку, то це, напевно, носіння костюма. Робити в ньому якісь рухи, танцювати”, – зізнається він.
Фото зі зйомок
Вбрання для “Памфіра” стали викликом і для команди художників з костюмів. “Найважче було полегшити акторам костюми. Тому що Маланка це дійство, яке відбувається добу. А знімали ми Маланку для кіно декілька місяців. Самі костюми дуже важкі, деякі з них це 70-100 кілограмів. Тобто це важка ноша реально. І ми придумували різні способи, як це полегшити, щоб актори могли у цьому грати. Тому що це дуже виснажливо: відпрацьовувати, відігравати в цьому свою роль. Ми шукали якісь сучасні рішення – не завжди вони вдаються, але принаймні ми намагалися”, – розповідає фольклористка та художниця з костюмів Марія Квітка.
Вона приєдналася до команди проекту на самому початку, як тільки прочитала сценарій. “Я на той час працювала взагалі над іншим проектом. Але коли прочитала сценарій, зрозуміла – хочу робити “Памфір”, – згадує Квітка.
Втім, з’ясувалося, що Сухолиткий-Собчук прискіпливо обирає не лише акторів “Виявляється, був конкурс серед 12 художників, серед яких Дмитро обирав. Він шукав людину, яка буде розуміти його, відчувати, знати, як і що, буде розумітися на традиціях і на Маланці, зокрема. Наша перша зустріч тривала години чотири. Ми гуляли по Голосіївському парку. І таки дійшли повного порозуміння”, – ділиться художниця.
Світ Маланки
Квітка розповідає, що їй було цікаво створювати костюмований світ драматичної історії, яка розгортається на фоні свята Маланки. Адже на великих кіноекранах ця традиція, яка подекуди вже втрачається, а цьогоріч через війну і взагалі була скасована у більшості сіл Буковини та Прикарпаття, досі не показувалася.
Сам Сухолиткий-Собчук каже, що зацікавився тим, щоб змалювати свою історію на фоні традиційного карнавалу, коли знімав свій документальний фільм “Красна Маланка” (цей фільм, до речі, можна подивитись тут). “Я коли навчався у кіновузі, викладач із драматургії просив нас завжди робити нотатки. У мене цих нотаток було дуже багато. Там з’явилися спостереження від подорожей під час зйомок фільму “Красна Маланка”. Це був десь 2012 рік. І в 2015-му я оформив це в ідею”, – пригадує режисер.
Художниця розповідає, що саме завдяки експедиціям Сухолиткого-Собчука в села, де проводять Маланку – Красноільск, Вашківці, Белелуя – в команди була частина подарованих масок. Іншу, як і костюми, створювали самі.
Щоб передати дух Маланки на екрані команда зі зйомками об’їхала Івано-Франківську (Топільче, Зелене, Замагора, Буркут, Дземброня) та Чернівецьку (Красноїльськ, Красношора, Селятин) області. “Мені б хотілося, щоб всі подивилися і відкрили для себе загалом світ Маланки. Бо ця традиція залишилась в небагатьох регіонах, на жаль. І при цьому, щоб люди відчули історію, яку хотів розказати Дмитро”, – додає Квітка.
