У прекрасну сонячну неділю, 13 вересня 1970 року, рівно 50 років тому, на Театральній площі в Чернівцях зібрався натовп. Подія планувалась непересічна – пряме включення до ефіру київської студії телебачення. Передача “Камертон доброго настрою” мала стати майданчиком для першого ефірного виконання пісень чернівецької музичної зірки – композитора Володимира Івасюка, розповідає BBC Україна.
Тоді пісню виконав дует: сам автор і місцева юна співачка Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль «Смерічка» Левка Дутковського (солісти Назарій Яремчук і Василь Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович). Пісню повторили через тиждень у програмі «Студентський меридіан», але вже у візуальному супроводі, який зняли в серпні в Косові.
“Червоній руті” – 50. У неї є з десяток варіантів тексту, тому що Івасюк писав його і вдосконалював декілька років. Його однокурсниця з медичного й досі зберігає перший варіант, написаний його рукою. Сьогодні “Червона рута” – десь майже офіційно, десь ні – є гімном української ідентичності.
Не було людини в Чернівцях, яка б не наспівувала “Червону руту”. Здавалось, що ті, хто не потрапив на площу, слухав пісні в ефірі. За рік той самий ефект буде справлено на весь СРСР. Українською заспівали узбеки, литовці, казахи, грузини й росіяни.
З кумедних селян українці раптом перетворились на тих, що роблять “мейнстрім-контент”. Слів таких ще, звісно, ніхто не вживав, але суть полягала саме в цьому. Музика, яку слухають не як етнографічну екзотику, а як сучасний модний саунд.
Мелодика пісень юного Івасюка, який і композитором не мав права називатись, тому що не мав такого диплому, була настільки вибухово сучасною, що її було вирішено видавати порційно.
На всесоюзний конкурс “Пісня року” в 1971 році поїде “Червона рута”, а “Водограй” залишать на 1972-й. Згодом музика Івасюка розлилась і за межі Союзу. Софія Ротару з “Водограєм” їде в Сопот.
За сучасними критеріями Івасюк перетворився на суперзірку. Через 9 років після того історичного моменту на Театральній площі це його й загубить. Більше ста пісень. Десятки не записаних на плівки творів. Музичні фільми, серед яких і однойменна “Червона рута” з Василем Зінкевичем та Софією Ротару в головних ролях. Діаспора співає Івасюка. В Америці видають платівку його пісень.
Сестри Івасюка розповідають, що одного разу Володимир побував на “серйозній дружній розмові” в КДБ. Чи була вона єдина, невідомо.
“Органи” запропонували Івасюку “виправдатися” за популярність у ворожій Совєтам Америці жестом щедрості – віддати доларові гонорари за свої твори у “Фонд миру”. На що принциповий Івасюк відповів, що не фінансуватиме “тeроpиcтичні організації”. Фонд свого часу фінансував військові операції СРСР по “заподіянню соціалізму” в різних куточках світу.
Промовчав Івасюк тоді тільки про те, що американського гонорару він тоді і сам не бачив жодного разу, бо його було просто неможливо отримати в обхід того ж таки КДБ.
Інсценоване сaмoгубство Володимира Івасюка в 1979 році красномовно говорило про масштаб його особистості, зокрема про його вплив. Лагідна прoпаганда всього українського в нього виходила сама собою. Він просто писав суперсучасні хіти. І тільки українською. Він зник з дому. А його тіло знайшли аж за місяць в лісі за Львовом.
Легенда про червону руту
Червона рута пов’язана з українським святом Івана Купала. За переказами, в Карпатах росте цілюща рослина з червоними квітами, за допомогою якої можна привернути до себе кохану людину. Дівчина, яка її знайде і зірве, буде щаслива в коханні. На Гуцульщині та Буковині серед місцевої молоді — як хлопців, так і дівчат — побутують звичаї виходу в гори після того, як зійде сніг. Якраз у цей час — у травні-червні у високогір’ї масово розцвітає рододендрон карпатський, чудові рожеві квіти якого слугують підставою для численних романтичних легенд.
