34-річна харків’янка Надія Бедріна з п’ятирічним сином Платоном евакуювалась до Львова, коли в її рідному місті стало дуже небезпечно. Вже понад два з половиною місяці вона живе і працює у Львові, її син ходить до дитячого садочку, але жінка впевнена, що скоро вони повернуться додому. Про це повідомляє пресслужба ЛМР.
Надія Бедріна є завідувачкою кафедри аудіовізуального мистецтва в Харківській державній академії дизайну і мистецтв. В перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну адміністрація цього навчального закладу досить швидко зорієнтувалась та прийняла рішення переміститись в більш безпечне місце. Оскільки харківська академія плідно співпрацює з Львівською національною академією мистецтв, вона перемістила свій офіс у Львів. Частина працівників і вся адміністрація харківського навчального закладу фізично знаходиться тут, тож Надія одразу зрозуміла, що їй із сином також потрібно їхати до Львова.
фото: Роман Кайман
«З 2014 року у нас був час подумати про те, як бути, якщо в рідному місті буде війна. Я завжди розуміла, що якщо війна прийде до Харкова, то мені з сином потрібно буде евакуюватися.
24 лютого ми прокинулись від звуків обстрілів і ми одразу «переїхали» в бомбосховище. На другий день війни буквально в 4 метрах від нас впала ракета. На щастя, вона не розірвалась – застрягла в асфальті, але ми все одно дуже злякались.
5 днів у Харкові ми пробули в бомбосховищі, але сину там було дуже важко, тому я прийняла рішення виїжджати. Нам вдалося заїхати додому по деякі речі і вже 3 березня ми приїхали до Львова (1 березня виїхали із Харкова)», – розповідає жінка.
Спочатку Надія з Платоном разом з друзями зупинились в знайомих. Але через деякий час туди повернулись господарі і жінка почала шукати нове житло. Завдяки своїй роботі, їй вдалося знайти місце в гуртожитку Львівського училища комп’ютерних технологій та будівництва.
«Нас тут дуже привітно прийняли: щодня маємо безкоштовні обіди, працівники училища допомагають знайти одяг, посуд, побутову хімію, є можливість безкоштовно займатися спортом з тренерами. Ми відчуваємо дуже потужну підтримку, тому я одразу познайомилась із адміністрацією училища, розповіла, що є дизайнеркою, і що можу чимось допомагати. Зараз працюємо в цьому напрямку, можливо вдасться провести якісь заняття для студентів цього навчального закладу», – зазначає Надія Бедріна.
фото: Роман Кайман
Оскільки харківська академія, в якій працює Надія, переїхала до Львова, жінка має змогу повноцінно працювати в дистанційному форматі, як було й до війни через пандемію коронавірусу. Навчальний процес триває, академія дизайну і мистецтв готується до вступної кампанії, тож графік Надії повноцінно завантажений. Платон, в свою чергу, ходить до одного з приватних дитячих садочків Львова.
«В перші дні сину було важко. Щовечора говорив про те, що сумує за Харковом, за своєю кішкою, яка там залишилась з бабусею і дідусем. Можливо дискомфорт був і через мовний бар’єр, бо вдома ми спілкувались російською. Зараз я говорю всюди українською, Платон ще ні. Але я на нього не тисну, бо в нього й так було багато стресу, тому все з часом», – ділиться харків’янка.
Жінка щодня спілкується з рідними, друзями і колегами, які залишились в Харкові, і знає, яка там ситуація. Каже, що більшість мешканців залишились в своїх домівках і не покидали їх, навіть коли в Харкові була ворожа армія.
фото: Роман Кайман
«Наш будинок вцілів, в квартирі все залишилось на місці, хоча перші 2 місяці ми не знали, що там відбувається. Потім нашим родичам вдалось потрапити до нашої квартири, щоб зібрати і передати сюди деякі речі, тому казали, що там все добре, нічого не помародерили.
Я впевнена, що повернуся додому, це лише справа часу. Можливо, це буде не так швидко, як хотілося б, але це точно буде! Та й загалом всі мої знайомі, колеги, студенти кажуть, що обов’язково повернуться до Харкова», – говорить Надія.
