«Нас тільки ніч єднає», «булочка з маком», «там, де наше серце» і, звісно ж, «старенький харлєй». Ностальгуємо за музикою першого десятиліття незалежності.
Науковці довели, що музика, яку людина слухала в юності, завжди викликатиме в неї найсильніші емоції. Тому, хоча зараз на львівській сцені є чимало гідних виконавців, у тих, кому за тридцять, спогади про фестивалі 90-х, піратські аудіокасети, «Радіо Ініціатива» й концерти в «Ляльці» – гарантовані мурашки по шкірі. Втім, навіть діти 2000-х погодяться, що найкраща музика першого десятиліття незалежності анітрохи не застаріла. Tvoemisto.tv пропонує згадати львівські гурти, які вже не виступають, але їхня музика ще довго залишатиметься у плейлистах.
Конгрес
Ті, хто у другій половині 90-х дивився «Територію А», мають пам’ятати цей гурт і його чорнявого фронтмена Андрія Віхотя. Гурт виник ще у 80-ті, але спершу не здобув популярності. Точніше, здобув, але в іншій сфері. «Ми заробляли тим, що грали на весіллях і забавах. Паралельно з альбомами групи “Конгрес” записали під назвою “Мільчук і компанія” альбом галицького кантрі “Весілля у Львові”, який побив усі рекорди продажів; я його досі чую в маршрутках», – згадує Віхоть у нещодавньому ефірі на львівському телебаченні.
Перший відеокліп був «Конгресу» знятий на кіноплівку режисером Володимиром Зайковським, який знімав кліпи для раннього «Скрябіна» і «Океану Ельзи»:
Пісня «Павутиння» потрапила до хіт-парадів, гурт помітили. Завдяки співпраці з «Територією А» «Конгрес» мав кілька років слави з гастролями в Україні та за її межами, але 2002 року припинив існування. Андрій Віхоть досі пише пісні, але вже для інших виконавців.
Клуб шанувальників чаю
Гурт Олександра Ксенофонтова, більше відомого тепер як продюсер і чоловік Руслани Лижичко, існував лише кілька років, але встиг виступити на «Вивиху», взяти участь у Революції на граніті і попрощатися з публікою назавжди на «львівському Вудстоку». Але головне – встановив високу планку якості для молодих гуртів, які почали грати в той самий час. Учасниками команди були вже тоді поважні, а тепер – легендарні Володимир Дебрянський, Андрій П’ятаков і Олег «Джон» Сук.
У 1996 році Ксенофонтов зібрав музикантів «Клубу шанувальників чаю» для спільного проекту з Русланою «Дзвінкий вітер». У 2009-му гурт знов ожив і записав кілька нових пісень:
Але друга спроба тривала недовго, тому ми запам’ятаємо «Клуб шанувальників чаю» таким:
Сестричка Віка
Переможниця «Червоної рути» Віка Врадій була королевою карнавально-контркультурної сцени часів початку незалежності, але не знайшла собі місця в музиці, що швидко комерціалізувалася. 1993 року вона виїхала до Америки, де зібрала нову команду під назвою Exit. Згодом, у 2004 році, знов приїхала в Україну, але ненадовго. Зараз живе в Каліфорнії й займається речами, далекими від музики. Тим часом пісні Сестрички Віки вже стали народними – їх співають під гітару люди, яких іще не було на світі, коли вона кидала зі сцени виклик радянському режиму.
Джек О’Лентерн
Цих героїв львівських 90-х не чути вже кілька років, хоча формально команда не припиняла існування. Із «Джеками» сталась історія, типова для гуртів, які є радше хобі, ніж професією для своїх засновників: розійшлися по інших проектах, зайнялись іншими, далекими від музики справами, й більше не знаходять часу зустрітись і заграти разом. Хоча торік колективний підпис гурту з’явився під вимогою запровадити україномовні квоти на радіо – отже, можливо, ми ще почуємо їх в ефірі.
Королівські зайці
Команда Лесі Герасимчук також не прощалася з шанувальниками, проте її не чути вже кілька років. Спершу група називалася «Драґлайн», а двадцять років тому після змін у складі змінила назву на «Королівські зайці». Почувши раз, їхню проникливу лірику ні з чим не переплутаєш. Те, що робила її команда, Леся називала «альтернативним романсом»; «Зайці» поклали на музику не лише її тексти, а й вірші Лесі Українки, Ліни Костенко, Олександра Олеся та інших поетів. Писати музику засновниця гурту не припинила, тож сподіваємося ще побачити її на сцені.
Godo
Цей львівський гурт, у різні часи то більш роковий, то психоделічний, то більш електронний, вистрілив у другій половині 90-х і зазнав за свою історію кілька музичних та ідеологічних метаморфоз. Учасники групи позиціонували себе як незалежна мистецька спільнота, від якої можна чекати чого завгодно, зокрема реінкарнації… Але «Ґодо» 90-х, на жаль, не повернеться: двох ключових музикантів його першого складу – Джанко і Діззі – вже немає.
Мертвий півень
Уже шостий рік на «Флюгерах Львова» на початку травня ми прокидаємось без «Мертвого півня» й думаємо: а може, колись…? Гурт, який виник наприкінці 80-х і став важливою частиною культури міста, претендуючи на звання Головної Львівської Музики, розпався 2011 року через конфлікт між учасниками. Тепер вони живуть у різних кінцях країни й займаються хто власними музичними проектами, хто чимось далеким від музики. І хоча кілька років тому фронтмен гурту Михайло Барбара говорив, що це – не кінець «Півнів», а просто довга творча відпустка, возз’єднання культової команди було би справжнім дивом. Утім, дива трапляються 🙂
