Львів у давньоруські часи мав мурований, а не дерев’яний Високий замок, – М. Бандрівський

Високий замок у Львові був мурованим укріпленням ще у давньоруський період, попри те, що польська історіографія, особливо міжвоєнного періоду, стверджує, що польський король Казимир збудував тут замість дерев’яних укріплень кам’яні. Це доводять не лише теперішні знахідки, а й результати розкопок середини ХХ ст.

Про це у коментарі ІА ZIK заявив археолог, доктор історичних наук, в.о. завідуючого відділу археології Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, професор кафедри археології Львівського національного університету ім. Івана Франка Микола Бандрівський.

Він нагадав, нещодавно Рятівна археологічна служба Інституту археології НАН України ведучи розкопки на Високому замку виявила в підніжжі схилу невеликий фрагмент цегляного муру: «З огляду на те, що цеглини, з яких вимурувано дану частину стіни походять з пізньоготичного періоду Львова (при характерній для того часу ширині 13 см і товщині – 8 см), можна говорити, що це частина стіни Високого замку не раніше XIV – початку XV ст.».

За словами М. Бандрівського, «деякі з львівських істориків архітектури, а від них – і частина львівської громади продовжує вірити в те, що мурований Високий Замок на чубку нашої гори постав нібито з приходом Казимира Великого, а до того тут був лише давньоруський дерев’яний замок».

«Це є помилкова, хибна концепція, яка була випрацювана польською історіографією у міжвоєнний період», – наголосив науковець.

Насправді у 1955-1956 рр., перед тим, як збудувати на Високому замку телецентр, Інституту суспільних наук УРСР (сьогодні – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України) було доручено провести тут – на майбутньому будівельному майданчику – широкомасштабні археологічні розкопки. Тоді експедиція під керівництвом Олексія Ратича відкрила залишки дерев’яних і мурованих споруд та укріплень не лише давньоруського періоду, а й слов’янських часів. Саме Олексій Ратич вперше довів, що на зламі ХІІ-ХІІІ ст. Високий замок був потужною мурованою фортецею. Про це, зокрема, свідчили рештки стопленої мідної бляхи від накриття монументальних великих споруд та – що, не менш важливо – уламки плінфи (це давньоруська квадратна цегла, яка вийшла з ужитку у середині ХІІІ ст.). Під час розкопок також було виявлено велику низку давньоруських предметів передмонгольської доби: великі нагрудні бронзові хрести-енколпіони, у яких зберігались мощі чи просфора, наконечники стріл, рештки обладунків, списів, медальйони, підвіски, остроги, кераміка.

Микола Бандрівський додав, що існують і цікаві літописні дані. Зокрема, у 1259 році за наказом хана Бурундая стіни Високого замку були розвалені, але це не завадило князю Леву згодом повністю відновити ці муровані укріплення.

«Про те, що вони (укріплення, – ред.) існували – не дерев’яні, а муровані – свідчить те, що у 1283 році хан Телебуга не зміг взяти ці укріплення штурмом ні за першим, ні за другим разом. Він повторив спробу у 1287 році, і знову нічого не вдалося (для прикладу зазначимо, що добре уфортифіковане всуціль муроване польське місто Сандомир монголо-татари взяли одразу). Це означало, що князь Лев, будучи, як називає його літопис, добрим мурувальником і винахідником камнеметних машин та інших інженерних оборонних пристосувань, зміг так укріпити Високий замок, що для ворога він став цілковито неприступним», – наголосив Микола Бандрівський.

Науковець додав, що за свідченням Романа Могитича, який займався дослідженням замку, наприкінці XIV ст. Високий Замок мав розміри 25 на 14 метрів. Він стояв на мурах такого ж розміру замку княжих часів. До споруди примикав двір 40 на 23 метри.

Микола Бандрівський наголосив, що зараз на залишках Високому Замку розташований великий копець (курган).

«Цей курган споруджували 1866-1869 рр. Він мав на меті прославити на віки союз Польщі з Литвою, так звану Люблінську унію. Для української культури і нашої спільноти загалом найжахливіше було те, як писали тогочасні газети, що не було транспорту та грошей, щоб брати землю знизу для насипання копця. Фактично тогочасна міська влада вирішила здерти весь шар давньоруського городища з рештками давньоруських слідів і з нього насипати курган Люблінської унії», – зазначив науковець.

Він наголосив, що єдиний, якщо можна так сказати, «позитив» був у тому, що в основі цієї оглядової площадки досі знаходиться оборонна вежа давньоруського часу – так званий донжон діаметром приблизно 12 м. У середньовіччі саме цю вежу називали «сигнальною», вона знаходилась у північно-східному куті плато, звідки відкривається чудовий огляд на східні підходи до Львова, звідки тоді найчастіше з’являвся неприятель.

Науковець нагадав, що археологічні розкопки на Високому замку Інститут суспільних наук АН УРСР проводив за участю фахівців Інституту «Укрзахідпроектреставрація» (в основному завдяки старанням академіка Івана Могитича) кілька років: 1975-78 рр. та 1984-85 рр. Тоді була виявлена кругла вежа діаметром 8,4 метри, товщиною стін у 1, 65 метра, до якої з двох сторін прилягали оборонні мури такої ж самої товщини. Усе тоді було законсервовано. Крім того, на аналіз взяли розчин, з якого була вимурувана вежа. Виявилося, що це – типовий для давньоруського часу вапняково-пісковий розчин (з додатками перепаленої глини і вуглинок), який використовували виключно у передмонгольський час і який чи не найкраще засвідчує працю давньоруських будівничих Львова.