Львів.
Як тільки приїжджаєш до цього міста – відразу хочеться сходити в Оперу або Філармонію. Навіть, якщо ти все життя слухав радіо-шансон і працював водієм маршрутки. І після цього – сісти з філежанкою «арабіки» на терасі та багатозначно вимовити: «штучно, театрально, дуже красиво, але… абсолютно не чіпає. Офіціант, мені дешевої горілки s банош. Деруни не несіть. В мене печія».
Вузькі вулички з бруківкою, але не Париж. Запах свіжозвареної кави, але не Відень. Задоволені посмішки перехожих, але не Амстердам. Архітектура старого міста, але не Прага. Файні довгоногі панночки, але не Мілан.
Якщо ти забив на іпотеку, або перебуваєш під слідством, або умовно засуджений, але дуже хочеться в Європу, – то тобі до Львова. Заснований в XIII столітті, будучи під постійним впливом різно-народних князівств і королівств – це місто увібрало в себе різні культури середньовічної Європи. Львів з упевненістю вважають культурною столицею України.
Для того, щоб зрозуміти де «дивитися Львів» – не обов’язково чіпати «Google». Просто вийшов в центр міста і все. І пішов.
Ресторани та кав’ярні. Запахи смаженого м’яса і свіжозвареної кави. Вони змушують вегана і гіпертоніка забувати про свої проблемі і нагадують, що життя одне. Тут і зараз. В моменті. Але практично до кожного ресторану черга, бо тут точно знають, що таке смачно готувати, цікаво подати та змусити забути, що скоро літо і в тебе штани репають.
Ходять чутки, що «Інтерсіті» витрачає на 11 хвилин більше, коли повертає ситих туристів назад до Києва.
Але серед комерційних ресторанів і сувенірних магазинів завжди знайдеться місце для книгарні. Культурна столиця – нагадую! Бути у Львові і не придбати нову книгу – це, як бути а Уолл- Стріт і не помацати бику яйця.
Поїв в ресторані, як «дембель» за маминим столом; притиснув куплені книги до грудей, як Буратіно, і ледве пішов, як гусак дивитися пам’ятки архітектури, яких в центрі міста чи не найбільша кількість в країні! І не дарма саме центр міста внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Марічка. Наталка. Ул’янка. Світланка. Львівські дівчатка. Вишиванки в квіточках. Вони красиві, як сама Україна і вірні як давньогрецька Пенелопа. Вони знають, що таке домашнє вогнище і гостинність. Ці україночки несуть українські традиції із покоління в покоління. Якщо тебе полюбила “Марічка”, – то ти везунчик, витри соплі і біжи за квітами, Йолопе.
Коли ти повернувся і хвалишся колегам про Львів, то виявляється ти не був ще там, там і там. І взагалі, ти не був у Львові.
Де ти взагалі був?! Треба худнути і знову планувати подорож. В восьмий раз. И знову з натхненням.
Хто не був в цьому місті – можуть повірити в чутки, що львів’яни вимагають спілкування тільки українською мовою. Дурниця. Гостинні жителі повністю віддали туристам центр міста, і з задоволенням підкажуть, як пройти до Ратуші. Їм не важливо, якою мовою ви запитаєте. Їм важливо, щоб ви завжди залишалися людиною.
Мати нерухомість у Львові – це як мати в особистому автопарку кілька спортивних машин, але на вихідні обов’язково виїжджати тільки на старовинному і улюбленому Ferrari 250 GTO.
З повагою до Львова.
З повагою до львів’ян.
З повагою до рідної мови.
Автор: Геннадій Авдонін
