Субота, 23 Листопада

“Тюльпани за вісімнайціть гривнів”

Оперативні новини у нашому каналі в Telegram!

Під час березневого квіткового буму кілька яток із квітами на площі Данила Галицького, що у Львові, перетворюються на справжній квітковий ринок.

Гонорове місто Лева, заплющуючи очі на соціалістично-пролетарське походження Міжнародного жіночого дня, вітає всіх жінок зі святом весни. Тут і розкішні букети з екзотичних квітів, і величезні оберемки різнокольорових тюльпанів, і пишні гіацинти у мініатюрних вазонках, і золотаві кетяги мімози, зібрані в духмяні в’язки. Продавці продають, покупці купують, а навколо — усмішки, усмішки, усмішки. Бо таки свято.

Неподалік того святково-квіткового розмаїття, на зупинці, сидить пані середнього віку з кошиком рожевих тюльпанів, розпакованих по одному в прозорі целофанові обгортки. Тепла синя куртка, рожевий шалик, яскрава усмішка і втомлені-втомлені очі. З усього видно, що вона не майстер вуличної торгівлі, але, незважаючи на це, раз у раз чемно припрошує перехожих купити її квіти. З часом пані входить у раж, і її припрошування стають усе більш невимушеними та безпосередніми:

— Мущина, купіть своїй дамі тюльпанчик, — літній пан у трохи закошлаченому чорному кашеміровому пальті зупиняється на мить, задумується, але йде далі. Напевно йому зараз не до тюльпанчиків. А може, своїй коханій він купить шляхетні троянди, тож пройде трохи далі до квіткових яток. Тим часом продавчиня уже всміхається молодому хлопцю і простягає рожеву квітку йому:

— Юначе, купіть своїй дівчині тюльпанчик, — але хлоп прискіпливо дивиться на простеньку упаковку з целофану і йде повз, звертаючи до тих-таки квіткових яток. Проте жінка не здається, вона пропонує свої квіти ще і ще, шляхетній парі та зграйці безтурботних студентів, сором’язливому ботану в окулярах і замріяним закоханим, молодому подружжю з немовлям у візочку та літнім туристам. Як на лихо, ніхто не хоче купувати її рожевих тюльпанів. Квіткарка втомилася і, зітхнувши, всілася на металеве сидіння під прозорим дашком зупинки. За мить коло неї примостилася дівчина в широкому пальті кольорів кави лате, бахматому картатому біло-шоколадному шарфі і в ботильйонах на височенних підборах. Вона всміхнулася продавчині квітів і витягла перед себе втомлені ноги.

— Втомилася, — прощебетала дівчина.

— Я теж, — зітхнула жінка, але чомусь таки продовжувала всміхатися.

— Підбори, — пояснила дівчина.

— А я вирішила підзаробити, — відвертість несподівано злетіла з язика втомлено-усміхненої продавчині рожевих тюльпанів, — сама собі думаю: у вихідний ніц дома робити, тож вийду з квітами на Данила Галицького. Та, видно, гендлярка з мене нездала.

Дівчина ніяково знизала плечима. А тим часом повз зупинку йшли і йшли люди. Тож, аби не марнувати часу й можливостей, жінка-продавчиня, вже сидячи і поставивши кошик із квітами коло себе на лаву, продовжувала припрошувати перехожих до свого товару.

— Мущина, купіть тюльпанчик! Ви подивіться, який він гарний і свіжий, як сама весна. Пане, купіть тюльпанчик! Для своєї пані купіть! Їй личитиме до їйного шалика! Купіть тюльпанчик, добродію! Як, для кого? Для своєї жінки купіть! Немає жінки? Є собака? То як собака — панянка, купіть тюльпанчик собаці! Їй теж буде приємно! Квітка в хаті, ось вам і свято!

Люди навколо перезиралися, всміхалися, але торгівля все одно не йшла.


Несподівано перед очима квіткарки з’явилася незграбна огрядна постать літньої жінки у старій підперезаній дублянці, в угах зі штучної рудої замші та в квітчастій хустці з рідкими китицями. На тлі витонченої львівської архітектури і пам’ятника Данилу Галицькому недоладна бабця в угах видавалася чужорідним елементом. Та старій, напевно, було байдуже до львівської естетики.

— Людино добра, дай трохи грошей. На хліб і ліки, — її голос був добре поставлений на жалісливі ноти, тож залишитися байдужим до прохання було важко.

Але квіткарка з рожевими тюльпанами зробила великі очі:

— Нє, не можу, — твердо мовила вона, — Я ці тюльпанчики знаєте по чім купувала? А я вам скажу. По шістнайціть гривнів. А продаю знаєте по чім? По вісімнайціть і по двайціть. Як вийде. Тож скільки то я маю вторгувати по дві і по штири гривні, аби хватило ще й вам на хліб та ліки?

Бабця задумалася, математика й справді виходила невтішна, тож змінила тему:

— А шо то має бути, шо кругом сьогодні ті квєти продают?

— Жіночий день, бабцю, — відказала квіткарка.

Стара похитала головою й намірилася вже йти далі, коли її погляд зупинився на дівчині в пальті кольорів лате.

— Людино добра, дай трохи грошей на хліб і ліки, — мовила вона тим самим голосом завчену фразу вже до юної пані.

Дівчина глянула на бабцю, потім на квіткарку, попорпалася в сумочці й дістала гаманець. Обличчя бабці пожвавішало.

— Бабусю, а хочете свята? — несподівано прощебетала панянка.

— Якого свята? — такого повороту стара точно не очікувала.

— Жіночого, — продовжувала щебетати дівчина, не зважаючи на подив бабці. — Пані, — зверталася вона вже до квіткарки, — п’ять тюльпанів, будь ласка.

— П’ять? То добре! Віддам по вісімнайціть гривнів, — зраділа продавчиня, — Ось! Зі святом!

Дівчина в пальті кольорів лате розрахувалася і подала квіти жалісливій бабці. А та розгублено дивилася на тендітну рожеву красу й не знала, що з нею робити. Просто стояла і мовчала, тримаючи тюльпани прямо перед собою, ніби скляні.

— Ой! Ось, — дівчина вийняла з гаманця ще сто гривень. — Це — на хліб та ліки, — і тикнула гроші старій прямо в руку. Вона ще щось хотіла сказати та, вгледівши маршрутку, що під’їжджала до зупинки, спорхнула й мерщій побігла до натовпу, що вже купчився прямо над проїжджою частиною.

Бабця тим часом швиденько сховала гроші в мішкувату кишеню дублянки, всміхнулася несподіваним квітам і не роздумуючи довго пішла собі геть. А пані середнього віку з кошиком рожевих тюльпанів утомлено дивилася їй вслід. Хто зна що їй думалося. Та за мить на змореному обличчі знову засвітилася усмішка:

— Мущина, купіть тюльпанчик! Рожевий, як мрія! Купіть своїй дамі! Пане, купіть тюльпанчик! Зробіть приємність! Ваша пані буде вам вдячна!

А повз зупинку Данила Галицького йшли і йшли люди. Свято весни у Львові тривало. Незважаючи на його соціалістично-пролетарське походження.

Авторка: Юлія Вовкодав / dt.ua