Цей день вважається одним із жіночих свят, тому 30 вересня жінки могли не працювати, навіть не виконувати хатньої роботи
Жінка на ім’я Софія, що в перекладі означає «мудрість», жила в Римі у II столітті, за часів правління імператора Адріана. Вона мала трьох доньок, яких назвала іменами головних християнських чеснот: Віра, Надія та Любов. Невдовзі після народження третьої доньки жінка втратила чоловіка, проте жила благочестиво, дбайливо виховувала доньок, привчала їх виявляти в житті ті християнські чесноти, імена яких вони мали, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі. І дівчатка виростали гарними та розсудливими.
Коли у 137 році почалося переслідування християн, матір з доньками ув’язнили та відправили на суд до імператора. Він, коли довідався про належність родини до християнства, побажав особисто побачити трьох сестер і їхню матір. Найстаршій, Вірі, було 12 років, Надії – 10, а Любові – лише 9. Усі четверо без страху визнали перед імператором, що сповідують віру в Христа.
Коли вимоги зректися християнської віри не допомогли, Адріан доручив родовитій жінці Палладії переконати матір та дочок вернутися до ідолопоклоніння. Проте їй теж це не вдалося: сестри не змінили своїх переконань.
Тоді їх знову привели до імператора Адріана, який почав наполягати, щоб дівчата принесли жертву язичницьким богам. Сестри з обуренням відкинули його наказ. «У нас є Бог Небесний, – відповіли вони, – його дітьми ми бажаємо залишитися, а на твоїх богів плюємо і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати й навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Ісуса Христа».
Розгніваний Адріан велів катувати дітей – і всіх трьох сестер на очах одна в одної та їхньої матері замучили до смерті. Софія не зазнала від катів тілесних мук, але її прирекли на ще сильніші душевні страждання від розлуки з дітьми. Жінка похоронила останки своїх дочок і два дні не відходила від їхньої могили. На третій день Господь послав матері тиху смерть і прийняв її душу в небесну обитель.
Мучителі, вражені такою силою любові до християнського бога, схилилися перед величчю цих смертей і побудували їм храм, а свідки трагедії рознесли цю історію по всьому світові.
Софію, котра зазнала великих душевних мук за Христа, разом із доньками Церква зарахувала до лику святих.
Незважаючи на цю страшну історію, свято Віри, Надії, Любові та Софії завжди сприймали радісно. Адже дівчата і їхня матір показали, що для людей, зміцнених благодаттю Святого Духа, недоліки тілесних сил не перешкоджають прояву сили духу та мужності.
У день Віри, Надії, Любові і Софії жінкам з цими іменами дарують подарунки. Іменинниці ж за традицією вирушають на вранішню службу в храм, щоб ушанувати своїх батьків.
Львівська газета за матеріалами порталу Рідна країна
