Львів’яни та туристи нашого міста можуть спостерігати явище, коли ледь не на кожній вулиці зображені дивні написи «ЇЄ», «ДИЧ», «SWC». Така собі “народна творчість” проявляється не лише в графіті на стінах, а і в «тегах».
Теггінг (від англ. tagging) – вид графіті, що представляє собою швидке нанесення підпису автора на будь-які поверхні, найчастіше в громадських місцях. Окремий підпис називається «тег» (від англ. tag, мітка). Художника, який займається теггінгом, називають «райтером» (англ. write, писати).
Райтери, як правило, пишуть маркерами або аерозольними балончиками. У великих містах теги можуть швидко зафарбовувати або відтирати, тому деякі райтери займаються скретчингом – видряпуванням свого імені на поверхні (англ. scratch – дряпати). Тегери приділяють чимало часу розвитку стилю, формуючи так званий «Handstyle» або почерк, який відрізняється від інших та має певну унікальність та прихований зміст.
Наприклад, ще понад 10 років тому у Львові почали масово розповсюджуватись написи різної форми зі словом «ДИЧ», також часто можна було зустріти число «9614». Зазвичай вони з’являлись на житлових будинках, а також у промисловій зоні.
Ідеться про відомий у своєму колі колись львівський графіті-колектив “9614”, вони і є “Дич”. Якщо ви уважно придивитесь, то цифра “9614” з російської означає “ДЫЧ” (укр. ДИЧ). Цифра “9” як буква “д”, “61” як “ы” та “4” це літера “ч”.
Тому “9614” або “ДИЧ” це не просто надпис, а по суті справи “тег” – підпис свого колективу. І вони не тільки “тежили”, а ще малювали гарні графіті (малюнки, які напевно всім подобаються). Тобто ці “карлюки”, як дехто їх називає, це ніщо більше, як прояв себе як райтера, як початок кар’єри молодих хлопців. Хоча більшість звичайних громадян назвуть це “вандалізмом” та осудять.
Не так давно у Львові з’явились нові молоді хлопці, які залишають теги «ЇЄ». Їх двоє в команді. По факту це теж назва колективу і всі ці написи – це просто зображення та прояв себе. Одна версія походження цієї назви – це українські літери “ї” та “є”, які є по-своєму унікальні в нашій абетці. Інша – доволі вульгарна “Їб*н*ти Є”.
Випадок трапився у 2018 році, коли вірш, який намалювала львів’янка Ілона Шевчук на одній зі стін Львова, в одну ніч перетворили на велике графіті “ЇЄ”.
Чому вони це зробили? Серед райтерів (писаків цих) є табу, коли вони не всюди тежать та малюють. В даній ситуації цей вірш був пописаний або адресований певним чином до них, а вони просто замалювали по-своєму. Так хлопці підтвердили цю версію під обурливим дописом Ілони.
Загалом, ці написи можна зустріти не лише у Львові, але й в багатьох інших українських містах і навіть у Польщі.
– Чи можна розповісти місту, що це також культура, також мистецтво?
“Важко зрозуміти людей для яких теги дорівнює вандалізм. Це не далека думка. Я не сприймав це як вандалізм ніколи. При всіх згадках про теги говорю про те, що це неоднозначне, але позитивне явище. Це маркер, який показує, що місто живе і в ньому живе творчість, яка повністю незалежна і альтруїстична. Де є теги – там не може бути диктатури. Там є свобода вияву. Навіть, якщо вона зачіпає чиюсь приватну власність. Подібних проявів свободи багато і без тегів, тому їх треба мабуть розглядати в площині психологічно культурного явища, а не як прояв вандалізму, направленого на псування конкретно чийогось майна. Зрештою місто – це спільний простір і без компромісів тут ніяк. І легальне графіті це один з таких компромісів”, – прокоментував ці написи інший професійний графіті-художник Тарас Довгалюк (Arm).
