«Ну, нє, якшо ви собі думали, що жінка може спокійно вдома сидіти, то ви ся фист помиляєтесь! Не може жінка спокійно сидіти. Особливо вдома. Особливо галичанка. Галичанки —вони такі завзяті жінки, що навіть з гiвнa вміють чуколядку зробити. Таке народне уміння вже стало в галичан традицією». Про це пише блогерка Стефка Смалець.
«Так як на карантині основної роботи стало менше і стала я вдома сидіти, то щоб дурно не сидіть (бо дурно — то великий гріх), якось так ся стало, що пішла я працювати у велику кулінарну корпорацію «Як ся вдасть».
Йой, шо я тільки в тій корпорації не витворяла: тушкувала кабачкові човники з м’ясом, робила запіканки, пекла сирники, штруделі, шарлотки, навіть навчилася смажити такі сирнички, які ся по пательні не розлазять…Головною умовою праці в тій кулінарній корпорації є не рецепт по інструкції…Нє, рецепти я читала і запам’ятовувала, навіть відкладала їх собі, щоб зробити…Але головною умовою роботи в кулінарній корпорації «Як ся вдасть», то є вміння всьо робити «на око»…бо справжня галичанка нігди не має часу по сто разів одне й те саме перечитувати…Але потім набиває руку так, що всі рецепти «на око» стають такими смачними, що язика можна проковтнути, а якшо часом щось ся не вдасть, то чоловік все рівно з’їсть, бо головною умовою для галичанок — є любов до всього, що вони витворяють. І хай їм тіко заперечать, що щось нефайне, тоді вони хлопови відповідають: «на другий раз сам будеш робити, а зараз їж шо є».
А вишень скільки в мене вся вродило! Йой! Дуже шкода, шоб пропали. Мусіла рвати. В галичан дуже серце болить, коли шось може пропасти. Всьо треба зібрати, закатати в банки і щоб було.
Хай собі буде, може навіть стояти неруханим декілька років, але головне —щоб не пропало! В кожного нормального ґазди мусять стояти в хаті закрутки, навіть якщо він їх стільки не їсть. Але закрутки мусять бути. Всякі. На чорний день, а щоб хвалили, для гостей, для просто так. Мусять бути. Це традиція, щоб ніц не пропало.
Я закрутки правда не роблю. Але нарвала вишень і відвезла бабі. Баба крутить. Баба, навіть коли телефонує, то першим ділом питається: чи ви вишні обірвали, а смородину, а ябка?; потім ся питає: чи ти їсти наварила?… І тільки після цих святих фраз можна вже шось друге говорити. Баба має знати чи ти шось в хаті робиш, чи, не дай Боже, не сидиш голодна…Баба одразу переживає…Баба може сварити. Але баба нігди другим людям нічого поганого про тебе не скаже, бо галицька сім’я – то є мафія. А якщо хтось начне висміювати чи дурниць всяких виплітати або пльотки розпускати, баба тоді стає на захист сім’ї і каже, щоби тому, хто таке недобре говорить язик ся всох.
Галичани дуже інтеліґентні: нігди нікого поганими словами не обзивають. Але є в галичан святі речі, на які нікому ніколи не можна зазіхати – це сім’я і традиції. Того, хто на них зазіхне, вони ласкаво і ґречно просять ся поцілувати в сраку аж у самісіньку дзюрку.
P.S. В мене зараз повно роботи кипить в кулінарній корпорації. Головне- щось витворяти і щоби було до чого ся вчіпити, бо то гріх, коли люди до людей ся чіпляють, а не до роботи.
Файного життя вам бажаю, людоньки! І хай вам ніц на пательнях не горить, не пригоряє і не розлазится Не бійтеся шось зачинати робити! А тих, хто не вірить у вас – розкажіть їм про дзюрку. Ваша блогериця Стефка Смалець».
