Львівський історик і екскурсовод Тарас Гакавчин розвінчує популярні туристичні міфи про Львів.
Львівська “статуя Свободи”
Ходить байка, що на будинку музею етнографії знаходиться єдина у світі сидяча статуя Свободи. Це абсолютна вигадка. Насправді жінка в короні з променями і смолоскипом у руках – частина скульптурної композиції “Ощадність”. Біля неї сидять два кам’яні чоловіки, які символізують успіх у сільському господарстві та промисловості.
У часи Януковича львів’яни жартома порівнювали цю статую з Юлією Тимошенко. Що от маємо країну, де навіть статуя Свободи сидить.
“Падаючий” Оперний театр
З ним пов’язана маса легенд. Одна з них стосується постаті Зигмунта Ґорґолевського, головного архітектора театру. Він начебто повісився, коли побачив, що будівлю підмило, затопило підвали, і через це вона мала провалитися в Полтву. Насправді ж Ґорґолевський помер своєю смертю.
Не менш популярний міф, що Оперний театр просідає і хилиться. Але якщо подивитися на рівень вулиць, то та, що знаходиться праворуч від театру, – вища, а яка ліворуч – нижча. Тому візуально будівля виглядає похиленою.
Львів – польське місто
Це доволі поширений стереотип. У таких випадках починаєш розповідати, що місто засноване раніше, ніж Данилом Галицьким, а першими мешканцями Львова були німці та українці. Після пожежі 1527 року німецький Львів згорає, а на його місці виростає ренесансна забудова. До неї приклалися італійці як архітектори, котрим заплатили німці з наказу польської влади, а робітниками були українці з навколишніх сіл. Тут зазвичай людям рве усі шаблони.
Достатньо пройтися площею Ринок і почитати назви кам’яниць: Бандінеллі, Массарівська тощо. Там справжній компот націй, тобто Львів не був мононаціональним містом. Більш монолітним він став лише після 1944—1946 років, і сьогодні по складу населення є більше українським.
Поляки приїжджають зі своїми екскурсоводами не більше ніж на день. Вони відвідують Личаківське кладовище, лягають на надгробки на цвинтарі Орлят, обіймають їх і плачуть: як це їхня влада могла допустити, що якісь бидлоукраїнці взяли Львів. Є такі люди серед польських туристів. Я неодноразово зустрічав подібні ситуації.
У Польщі також мовить “Радіо Марія”. Воно на двi третини — релігійне, а на одну — шовіністично-націоналістичне, крайньо радикальне. На ньому розповідають, що треба повернути східні кордони, що Львів –місто, яке належить Польщі. Поляки знаходять цьому пiдтвердження, тому що їм про це розповідає їх екскурсовод.
“Заборонена” російська мова
Міф про бандерівців у Львовi потроху відмирає, тому що завдяки Росії шкуру бандерівця примірили на себе усі.
Однак все ще побутує думка, що у Львові не можна розмовляти російською. Популярною залишається байка про чиюсь родичку, яка приїжджала до Львова і попросила в магазині “один хлеб”, на що отримала відповідь “Хлеба нет, є хліб”. Теоретично такий випадок міг трапитися, але практично я не бачу для цього підґрунтя. У Львові високий відсоток російськомовних мешканців. Згідно різних соціологічних досліджень 20-30% львів’ян говорять російською на побутовому рівні.
До того ж я був спостерігачем і членом комісії на декількох виборах. Так от центр міста дає 10% голосів за комуністів. Здається, зрозуміло, хто так голосує.
Місто кави
Легенда “Львів – місто кави” зародилася ще за радянських часів завдяки великому підприємству “Галка”. Воно виробляло каву, яку розсилали всюди. Промоцію “кавового Львова” підсилює історія про Юрія Кульчицького, який жив у цьому регіоні i згодом брав участь в обороні Відня від турків, де йому навіть пам’ятник встановлено. Після перемоги, Кульчицький в якості трофею попросив у віденської влади понад 70 мішків з кавою, яку тоді вважали кормом для верблюдів. Він знав, як турки запарюють каву, але намагався її вдосконалити: молов, додавав молоко, шукав, з чим вона краще смакує. Він був одним з іноваторів, завдяки яким з’явилося поняття віденської кав’ярні. Але це неправда,що власне львів’янин відкрив Європі каву. Про неї знали набагато раніше. У Лондоні, наприклад, вже існували кавові клуби.
Взагалі, Львів завжди буде цікавити туристів саме легендами та легендарними місцями, тому що люди хочуть побачити щось більше, ніж архітектуруl
Джерело: Buro247
