Останні роки мені доводиться багато літати та бути частим пасажиром львівського аеропорту та багатьох інших аеропортів України. Також, доводилось бувати в десятках аеропортів західних країн і в цілому маю із чим порівняти. У 2008 році до нас прилетіли двоє американців Браян і Енді (були нашими клієнтами), нового аеропорту ще не було, а лише старий. Коли літак приземлився та вони вийшли з літака, перше, що Браян запитав: “А власне де аеропорт?” Браян залишився класним дядьком і я досі коли з ним зустрічаюсь пригадую цю історію жартома, хоч після тієї поїздки він ніколи більше не прилітав до нас в гості.
1. Просторий. Термінал аеропорту неймовірно просторий, місцями аж занадто. якщо порівняти Львів до Лондона то аеропорт за просторістю нагадує лише Хітроу. Так, одна із причин мала кількість пасажирів, але все одно задум помпезний та у Львові більше немає таких велично просторих будівель (ні стадіон ні новозбудовані торгові центри і близько не стоять біля нього). Всередині завжди вистачає повітря та свободи пересування.
2. Ввічливі леді. На паспортному контролі стримано ввічливі леді. Двоє із них навіть мене впізнають за штампами в паспорті, що свідчить про їх хороший професіоналізм, як офіцерів паспортного контролю. Відколи збудували новий термінал, мене ще ніколи не діставали дурнуватими запитаннями чи допитами – все просто, швидко та згідно інструкції. Із них повинні брати приклад решту працівників, особливо ті, що перевіряють багаж.
3. Кафе. На другому поверсі є добрі кафе, в яких навіть дуже смачна їжа, як на аеропорт. Зазвичай в аеропортах продається фаст-фуд середньої та нижче паршивості. А тут отримуєш “експіріенс”, як на площі Ринок на терасі. В отому кафе в кутку де пляшку моршинської продають за ціною Evian в центрі Лондона дуже смачні сирники та м’ятний чай. Наприклад в сусідній Варшаві в аеропорту такого немає.
4. Тролейбус. До аеропорту і повз нього провели тролейбусну лінію. Поки-що я жодного разу не бачив там тролейбус, але це неймовірно правильне рішення розвивати електро-транспорт. Якщо на цю лінію ще зможуть купити нові тролейбуси, то це стане першим кроком, щоб вибити звідти знахабнілих таксистів-бомбіл (і вони зникнуть не через те, що люди пересядуть на тролейбус, тому що, якщо стається десь щось хороше в плані міської інфраструктури – бамбіли зникають самі по собі – їм некомфортно).
5. Наскрізний проїзд. Нарешті біля аеропорту зробили наскрізний проїзд і тобі не потрібно брати талончик, якщо ти лише висаджуєш людей та їдеш далі. Воно правда вбило одне непотрібне робоче місце, де дядько стояв і тиснув кнопку замість кожного водія, щоб ті не брали по два талончики (ще один напарнику, який від вчора на території аеропорту авто тримає).
6. Туман. Це сталось і неймовірна авіаційна технологія нарешті добралась і до нашого міста. Більше не доводиться прилітати у Львів і летіти назад в Німеччину чи Польщу через те, що тут туман. Коли літак злітає в напрямку до Львова, то ймовірність 95%, що я точно потраплю додому.
7. Чисто. В аеропорту та навколо територія дуже чиста. Інколи ловлю себе на думці, що воно просто якось дистильовано чисто. В туалетах теж чисто та кришка дуже рідко обпісяна. Навіть злітна смуга та всі допоміжні дороги чисті від земляного бруду. Та що там, зимою сніг навіть прибраний. Що саме цікаво, прибиральники майже непомітні. Не знаю яким чином, але в чистоті львівський аеропорт досягнув дзену.
© abk.com.ua
8. Англомовність. 90% персоналу англомовні – леді офіцери, повільні працівники на рамках безпеки, молоді люди на інформаційній стійці, на реєстрації, на видачі багажу і так далі (бомбіли-таксисти, на жаль, ні бельмеса англійською, але це швидше перевага ніж недолік бо знижує ймовірність того, що іноземець поїде з ними). Усі навігаційні таблички продубльовані англійською мовою, жоден англомовний іноземець не відчуває ніяких труднощів.
9. Перестали шманати. Колись за часів януковича зелений коридор був закритий як такий. усі по замовчуванню ішли через червоний – тобто хочеш чи не хочеш, а ти от докажи, що ти не маєш нічого для декларування. Там сиділи цербери, які доколупувались до кожної дрібниці. Від коли почалась війна вони трішки почали збавляти темп агресії. В перший рік війни доводилось багато різноманітних речей перевозити у валізі, які потім допомагали десь нам на лінії розмежування. Доводилось не раз бути в поліцейській кімнаті та пояснювати, що кевларові шоломи для пінтболу, і на диво вони робили вигляд, що вірять. Минуло 4 роки із того часу, червоний коридор перманентно закритий та 99% пасажирів іде через зелений, без жодних проблем. І як не дивно, але мені самому не хочеться везти більше ніж два iPhone за один раз, щоб все по чесному – мене не шманають, а я не порушую закон.
10. Традиції. Традиції у нас в культурі та їх важко викоренити. Деякі з них можливо балансують на рівні недоліків та переваг. Одну із традицій, яка існує та існуватиме доки папір буде – відривають шматок посадкового талона. Останній рік я вперто приношу лише електронні штрихкоди в Apple Wallet чим створюю дискомфорт для леді, яка хоче відірвати шматок паперу на згадку про мене. І ще одна традиція – це дають людям можливість спілкуватись одне із одним: зазвичай люди туплять в телефони чи ноутбуки, але в нас 1 розетка на 1 гейт і то під вікном для пилососа. Довго там не витримаєш, тому мусиш читати книжку чи спілкуватись із сусідом – домашні традиції. Інколи заповнюють пустоту виставками картин невідомих-починаючих художників чи історичних стендів. Розширюйте цю практику, не обов’язково на цьому заробляти гроші, просто даруйте людям прекрасне безкоштовно.
Автор: Іван Лешко для OnePaperBook
