Саме козацькі традиції остаточно сформували український етнос, заклавши у нього зерна свободи, демократії та самозахисту
Якби не козаки, то ще не відомо, що було б Україною та з українцями. Точніше – що могло б бути замість України та українців.
Наш край в усі час був надто привабливим для численних ворогів. Таким він лишається навіть у ХХІ столітті.
А для того, аби усі охочі моги поглибити свої знання козацького періоду історії України, Еспресо пропонує наступну добірку. У ній ви знайдете як узагальнюючі праці, так і роботи, присвячені
окремим сторонам життя козаків, їхнім найважливішим битвам та найвеличнішим постатям.
Історія українського війська
Почати ознайомлення з козацькою добою можна з цих понад 400 сторінок високоякісної кольорової поліграфії.
У книзі вміщено 300 фотографій з колекції Національного історичного музею України та художні реконструкції відомого українського ілюстратора Олександра Ком’яхова. Авторами текстів виступили 10 науковців з України та Великої Британії на чолі з відомим військовим істориком, реконструктором і знавцем зброї Кирилом Галушком.
Видання можна охарактеризувати як “високохудожній лікбез”, після бодай побіжного ознайомлення з яким, не кажучи вже про уважне прочитання, не закохатися у козацтво просто неможливо.
Дмитро Яворницький. Історія запорозьких козаків
Якщо коротко, то це класичний твір класичного автора на класичну тему. Будь-хто з дослідників козаччини і, тим більше, кожен з шанувальників рідної історії має відштовхуватися від опублікованого ще у ХІХ ст. наукового доробку Яворницького.
У своєму 3-томному виданні Яворницький дуже детально зупиняється на ніби як другорядних подробицях – харчуванні, звичаях, віруваннях, зброї козаків. Водночас, без цих подробиць не можливо зрозуміти те, звідки пішли та ким насправді були козаки.
Козацькі січі
Це перше видання, в якому фахівці з кількох міст та наукових інституцій спільно визначили та науково обґрунтували місця постійного розташування усіх 9 січей: Хортицької, Томаківської, Базавлуцької, Микитинської, Чортомлицької, Кам’янської, Олешківської, Нової (Підпільненської) та Задунайської.
Оскільки частину цих локацій затоплено водами водосховищ разом з легендарними Дніпровими порогами, наведені відомості є особливо цінними.
На додачу у цьому колективному дослідженні є цікаві думки щодо походження й утворення республіки козаків, її економіки, міжнародних відносин, культури.
Петро Сас. Полководець Петро Сагайдачний
Це magnum opus “сагайдакознавця” Саса, основну увагу в якому приділено кільком поворотним моментам життєвого шляху гетьмана-галичанина, відомого широкому загалові насамперед як творець козацької флотилії: йдеться про морський похід на Феодосію (Кафу), посольство до перського шаха Аббаса І, війну з Московією (1617-1618) та порятунок України і Польщі від турецької навали у Хотинській війні (1621).
Шанувальники історії також знайдуть для себе у цій книзі важливі подробиці функціонування козацької та церковної бюрократії та інших тогочасних особливостей політичного процесу, якими вдало користувався Сагайдачний. І які так само застосовувалися проти нього.
Валерій Смолій, Валерій Степанков. Богдан Хмельницький
Дослідження “двох Валеріїв” з Кам’янець-Подільського університету – перший з яких очолює Інститут історії України НАН й у 1997-1999 рр. був віце-прем’єр-міністром, а другий став професором у своїй alma mater – мало вже кілька видань, кілька видозмін назви, включно з різноманітними доповненнями та уточненнями.
Але сутність роботи лишається незмінною: гетьман не прагнув “возз’єднати Україну з Росією”, а творив повноцінну, незалежну українську державу.
Допитливих читачів також чекають відповіді на запитання:
Яку роль у кар’єрі Богдана Зиновія відіграли його власні життєві драми? Чому випускник одного з найкращих єзуїтських коллегіумів Речі Посполитої раптом починає боротьбу з ополяченням та окатоличенням? Який саме зі своїх чисельних зовнішньополітичних союзів гетьман вважав найуспішнішим? Чому після смерті Хмельницького починається доба під назвою “Руїна”?
Андрій Бульвінський. Конотопська битва 1659 року
“Книжка присвячена одній із найвидатніших перемог української зброї – розгрому російської армії під Конотопом 28 червня 1659 р. Висвітлюються причини й перебіг українсько-російської війни 1658-1659 рр., героїчна оборона Конотопа козаками, продемонстрована під Конотопом військова майстерність козаків та їх союзників, наслідки Конотопської битви”, – йдеться в анотації.
Як знавець української історії середини й другої половини XVII ст. Бульвінський детально зупиняється на феномені перемоги під Конотопом, коли українсько-кримськотатарська коаліція гетьмана Івана Виговського та Мухамеда-Ґіреєм IV не лише впевнено перемогла переважаюче у 2,5 рази військо Олексія I Романова, а й цілковито заперечила укладену за Богдана Хмельницького угоду з Москвою.
Ця перемога була настільки сильним ударом для царя, що той вже збирався тікати за Волгу, тим більше, що козаки й татари цілковито розгромили видатних російських полководців – нащадків княжих родів Трубецького і Хованського, а Семена Пожарського, небожа визволителя Москви від поляків Дмитра Пожарського, узяли в полон та стратили.
Але Виговський пошкодував православних сусідів, як і Сагайдачний майже 40 років до того. Він не став добивати супротивника й вирішив не йти на Москву.
Юрій Мицик. Іван Сірко
67-річний історик, краєзнавець та священник Київського патріархату з міста Дніпро Юрій Мицик був одним з перших, хто почав досліджувати та популяризовувати козаччину з не радянських позицій. Свої глибокі знання він поєднує з легкою манерою письма, за рахунок чого з-під пера протоієрея вийшла ціла серія книг,
з яких насамперед хотілося б виділити його “Івана Сірка”.
Автор подає славетного кошового одночасно і як талановитого воєначальника (55 переможних походів лише проти турків), і як харизматичного народних ватажка повстань (8 разів обирався кошовим отаманом) , і як цілковито нестандартного політика, котрий не визнав не лише окупантів, а й центральну державну владу.
Наприклад, як встановив Мицик, сибірське заслання Сірка відбулося не без особистої причетності гетьмана Івана Самойловича.
Варто зауважити, що Мицик був одним з головних ініціаторів пошуків та облаштування могили Івана Дмитровича на Дніпропетровщині. На тому місці у 1992 році відбулося багатотисячне святкування 500-річчя українського козацтва.
Борис Крупницький. Гетьман Мазепа та його доба
Учасник національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Крупницький після відступу армії УНР під натиском білшовиків емігрував до Німеччини, де став професором Українського вільного університету (УВУ) та Богословсько-педагогічної академії у Мюнхені.
Маючи доста часу і, що найголовніше, повну незалежність від радянської партійної цензури Борис Дмитрович став автором чи не найповнішого дослідження про життя та спадщину “батька українського барокко”.
За власними словами дослідника, підготувати таку ґрунтовну працю його надихнуло постійне спотворення образу Мазепи російськими та деякими європейськими авторами, котрі сприймали гетьмана переважно крізь призму його стосунків з Петром I.
Через це поза їхньою увагою лишалися цілі пласти досягнень Мазепи і мазепинців в економіці, культурі, архітектурі та дипломатії.
Тетяна Таїрова-Яковлева. Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини
Закохана в Україну пітерська дослідниця Гетьманщини, авторка книги про Мазепу у серії “Життя видатних людей” (рос. ЖЗЛ) Таїрова-Яковлева зуміла зробити те, до чого починаючи ще з Гійома Левассера де Боплана впевнено рухалися українські та європейські фахівці.
Вона подала лівобережних козаків XVII – початок XVIII ст. у вимірі історії повсякденності. Майже як Фернан Бродель чи Норман Дейвіс у своїх підручниках з глобальної історії, тільки у значно меншому і тому більш насиченому вимірі.
Розділи монографії присвячені таким питанням як домашній побут української старшини, жіноцтво, зовнішній вигляд гетьманців, освіта та дозвілля, народні звичаї.
Можна сказати, що у Таїрової-Яковлевої вийшов народний, етнографічний опис історії осілих – міських та сільських – козаків, тоді як більшість авторів, слідом за Яворницьким, зупиняються переважно на січовиках, тобто на бойових загонах Запорізької Січі, у яких побуту було обмаль, а військової тактики і стратегії хоч відбавляй. Книга має ще й виразне гуманістичне забарвлення.
Дмитро Наливайко. Козацька християнська республіка
Повна назва цієї монографії – “Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських історико-літературних пам’ятках)”. Її автор є філологом, а не істориком, тож його цікавило те, що про запорожців, реєстровців, “випищиків”, “голоту”, “сіромах” та інші різновиди козацького суспільного стану XVI – XIX ст. повідомляли на Заході.
У підсумку читачі отримали не просто переосмислену з сучасної точки зору підбірку раніше не знаних документальних свідчень про перемоги і поразки наших пращурів, а й систематизоване закордонне портфоліо запорозького війська. Як виявилося, козаки активно воювали за християнських монархів Європи.
За кого саме, де, коли й на яких умовах, – про це читайте у Дмитра Сергійовича.
До речі, опрацьовані ним західні джерела дозволяють нам подивитися на власну минувщину очима освічених європейських партнерів. А погляд зі сторони, погодьтеся, є корисним за будь-яких часів та обставин.
Джерело: Еспресо
