Через сотню років мешканці Львова забудуть про маршрутки, старі масляні електрички та поїзди. Громадський транспорт нашого міста буде у сучасних гіперлупах – маленьких і великих капсулах, які безшумно літають містами й селами.
Добирання буде комфортним і стане швидким. Молоде покоління вже й не знатиме, що таке старі поїзди, метро, трамваї, тролейбуси і ,звісно, – маршрутки… Життя людей стане впорядкованим, а минулі пристрасті залишилися хіба, що в історії Фейсбук-коментарів.
Львівський пенсіонер Микола Радехівський залишиться одним з тих, хто буде пам’ятати останні дні маршруток. У свої 19 років він і сам став водієм “жовтої красуні”, правда їх “роман” тривав всього кілька днів, оскільки всі маршрутки були ліквідовані.
Коли запитати пенсіонера Миколу Радехівського, що він пам’ятає з тих часів? То він би розповів про армії пільговиків, переповнений салон різношерстих людей, про шум і гамір, про напіврозвалений транспортний засіб, яким керував… Та все це він згадує із солодким трепетом у серці, бо ті сто днів роботи залишили непідробний емоційний слід у його житті. Саме тому, після шістдесятирічної перерви, пан Микола вирішив відновити справу маршрутного таксі – давати людям нові емоції та історії для оповідок.
Однак, як виявилося, знайти жовту маршрутку було не так вже й легко. Добре понишпоривши по сайтах раритетів, пенсіонер знайшов свого «Богдана». Маршрутка була у терпимо жахливому стані, саме такою, якою він її запам’ятав.
– Беру, – твердо сказав Микола, який знову сів за великий руль маршрутки.
Старі спогади з новою силою навернулися у його пам’яті, всі ті сто днів пригод наповнили його серце молодечою енергією, якою він захотів поділитися. У нього виникла бізнес ідея… Та у майбутньому, не так то й легко було знайти заправку. Тому пенсіонер вирішив переробити свою маршрутку. Він поставив туди Тесла акумулятори і зробив мінімальний «апргейд». Тепер вона відповідала стандартам, могла виїхати у місто і нікого не вбити. Та про образки й інший килим-декор він звісно не забув.
… У майбутньому старий Львів був ще старіший, а вузькі вулички – ще вужчими. Та новий громадський транспорт вирішив всі ті питання, машин стали винятком, а не правилом. Серед цих винятків почала красуватися жовта маршрутка. Люди замріяно дивилися на це чудо, якого не бачив Львів вже багато десятиліть. І щоб ви думали, вже за кілька тижнів, маршрутка стала старим-новим символом Львова, а пенсіонер Микола – зіркою новин. Він, як поважний гід, возив людей старими маршрутами. Інколи брав за це гроші, а ніколи й ні. Це була його стареча розвага. Микола Радехівський проявляв свій норов і робив пасажирів то щасливими й веселими, то вичавлював із них емоції злості. Він намагався зробити кожну подорож незабутньою, тому використовував, як старі перевірені часом прийоми (шансон та поламана пічка зимою), так і вигадував нові (під час автопілоту курив та розмовляв із пасажирами-туристами про чудасії минулих днів). Микола якось сказав в одному інтерв’ю таке:
«Маршрутки не варті того, щоб на них їздити, та вони варті того, щоб їх пам’ятати…»
Автор: Юра Мартинович для сайту “То є Львів”
