Як жив Львів 1943-го можна побачити на світлинах із Австрійського державного архіву. На них зруйновані будинки та стурбовані люди. Вони щось шукають, продають або обмінюють.
Після проголошення Акту відновлення української державності 30 червня 1941 року, німці зрозуміли, що ОУН – вoрог для окупаційного режиму. Тому поспішили зупинити українську ініціативу арештами. Німці добре розуміли складність ситуації і тому із Берліна до Львова прибула спеціальна група на чолі з державним підсекретарем Кундтом, щоб взяти ситуацію під свій контроль.
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Фото: Österreichische Staatsarchiv
За ними з’явилася і німецька цивільна адміністрація. Зайняли кращі будинки у елітній частині Львова. Займалися створенням “Дистрикту Галичина” з центром у Львові. Про добробут людей не дбали.
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Фото: Österreichische Staatsarchiv
“Львівський люмпен не почувався вільно і затишно в упорядкованій, густій забудові міста, він волів гніздитися на околицях, – писав у спогадах Євген Наконечний. – Із своїх непоказних халуп, із звивистих провулків Клепарова, Замарстинова та інших передмість банди погромників рушили в липні до середмістя. Гнав їх на розбій сталий потяг поживитися за рахунок чужого майна. Випала нагода безкарно грабувати, вони й квапилися нею скористатися”.
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Одна з центральних львівських вулиць до 1940 року мала назву Лєона Сапєги, відтак вулиця стала послідовно носити такі назви: Ленінського комсомолу, Фюрстенштрассе, Сталіна, Миру, і нарешті – Степана Бандери. Таким чином, з 1940 по 1990 роки одній і тій же вулиці змінювали назву шість разів. Крім окремих випадків, у подібний спосіб змінювали назву більшості львівських вулиць. Деяким вулицям міняли назву вісімнадцять разів.
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Фото: Österreichische Staatsarchiv
4 липня 1941-го на вулиці Вулецьких нaцисти рoзстріляли 36 професорів. Їх тіла спaлили там же. Історик Володимир Косик вважає, що протягом 1941-1944 років біля 200 тис. львів’ян зaмучили у Янівському кoнцтаборі.
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Фото: Österreichische Staatsarchiv
У липні 1941 року населення Львова складалося із 170 тисяч поляків, 120 тисяч євреїв, близько 50 тисяч солдатів німецького гарнізону та військового запілля і 40 тисяч українців.
Фото: Österreichische Staatsarchiv
Північні райони Львова умовно вважалися єврейськими. Проте жоден будинок не заселяли самі єврейські родини – всі будинки були тією чи іншою мірою мішаними. Погромникам необхідно було чітко розпізнавати, котре помешкання єврейське, а котре неєврейське. Львівське шумовиння з цією проблемою справлялося напрочуд легко. Вони знали: як стрілка компаса вказує постійно на північ, так наявність мезузи безпомильно вказувала, яке помешкання належить євреям.
