Напевне, кожен мешканець мегаполісу знає, що для того щоб дістатись в якусь частину міста не обов’язково брати приватне авто, можна просто сісти на автобус, тролейбус чи трамвай. Та в кінці XIX століття мешканці міст діставались з однієї частини міста в іншу пішо, і лише найзаможніші могли собі дозволити карету.
З часом у Львові з’являються власники підвод, які за гроші підвозили людей. Цей транспорт отримав назву “Тарадайки” і мав дуже хаотичний графік і маршрут. Ще у 1870 році дві англійські фірми просили дозволу на будівництво кінного трамваю, але Магістрат відхилив це прохання. І лише у 1878 році, коли стало зрозуміло, що місто більше не зможе нормально функціонувати без організованого громадського транспорту, було оголошено конкурс на будівництво кінного трамваю. Заявки на конкурс подали Бельгійське і Трієстське трамвайні товариства. Магістрат надав перевагу останньому. Контракт з “Societa Triestina Tramway” був підписаний 1 лютого 1879 року, а вже 21 травня того ж року був затверджений план будівництва. Що правда, чиновники трохи “обпеклися” на підписанні контракту, адже згідно цього документу місто віддавало конку Товариству в оренду на 50 років з можливістю викупу містом через 25 років. Відповідно всі прибутки йшли Товариству, а Львову мало що з прибутків трамвая діставалось.
Кінний трамвай і “тарадайки” на пл. Марійській (теперішня пл. Міцкевича), фото, кінець XIX ст.
25 листопада 1879 року відбулась перша пробна поїздка, про що 27 листопада написала “Gazeta Lwowska”: “Кінний трамвай опівдні почав пробну поїздку від свого депо вулицею Городецько-Янівською до Митної площі та в зворотному напрямку. З цією метою з депо виїхало три вагони: один літній відкритий, другий — з одним салоном, а третій — пасажирський, поділений на два класи. Випробування пройшли доволі гладко, але трохи запізнились через те, що робочі вчасно не закінчили очистку колії від льоду та снігу…”.
Кінний трамвай на пл. Митній, фото, кінець XIX ст.
Літній вагон кінного трамваю, фото, кінець XIX ст.
А перший на території сучасної України трамвай почав возити людей 3 травня 1880 року у Львові безкоштовно, а з 5 травня була введена оплата за проїзд. Ось що написала газета “Діло”: “Львівський трамвай розпочав 5 травня правильний рух по квитках з площі Митної до казарм Фердинанда. Кожні 9 хвилин від’їжджає вагон від переду казарм. П’ять вагонів будуть їздити 19 разів щодня, отже 95 разів можуть сідати пасажири на станціях, де зупиняється вагон. Спочатку всі вагони трамвая були у всякій порі дня битком набиті. Зрештою, більшість сідала з цікавості”.
Кінний трамвай на пл. Ярослава Осмомисла, поштівка, 1904-1905 роки.
Під кінне депо було відведено земельну ділянку позаду казарм цісаря Фердинанда, які були розташовані на новій щойно розбудованій вул. Бема (теперішня вул. Я. Мудрого).
Функціонували 2 лінії: “Головний вокзал – вул. Городоцька – пл. Митна” та “Головний вокзал – Підзамче”. Колія йшла по вул. Городецькій (нині вул. Городоцька), через пл. Голуховських (нині пл. Торгова), потім по центральній вулиці міста – Карла Людвіга (пр-т Свободи) з виходом на пл. Маріацьку (пл. Міцкевича), і далі через пл. Галицьку, пл. Бернардинську (пл. Соборну), по вул. Чарнецького (вул. Винниченка) до митної управи (пл. Митна). Від цієї лінії було відгалуження – від пл. Голуховських (пл. Торгова), через пл. Краківську (пл. Осмомисла), вниз по вул. Жовківській (вул. Б. Хмельницького) з перетином залізниці й далі до вокзалу Підзамче та Жовківської рогатки (кут вулиць Волинської та Б. Хмельницького).
Колія кінного трамваю на пл. Галицькій, фото, кінець XIX ст.
Трамвай перевозив за рік, в середньому, 1 867 000 пасажирів. станом на 1889 рік нараховувалось 150 коней, 37 пасажирських та 3 вантажних вагони. Вагони були виготовлені в Австрійському місті Граці, пофарбованими в темно-коричневий колір з білими написами “Tramwaj Lwowski”. В літній період трамвай тягнула пара коней, а вулицями Городоцькою та Янівською (сучасна вул. Шевченка) вагони тягнуло троє коней, а донизу одним конем, відповідно і вартість проїзду вгору і згори була різною. Зимою трамвай вже тягнуло 4 коней. Середня швидкість руху становила 6,4 км/год. Рейки були дубовими, оббитими бляхою, ширина колії становила 1 метр.
Навіть у той час були “зайці”. Покаранням для них було відпрацювати день на січкарні, заготовлюючи їжу для коней.
Кінний трамвай на залізничному переїзді на теперішній вул. Б. Хмельницкого, фото, кінець XIX ст.
У 1894 році сталась подія, яка сильно похитнула позицію кінного трамваю – Львів став другим містом на території сучасної України і четвертим на території Австро-Угорщини де з’явився електричний трамвай. Поява електричного “брата” викликала велике обурення серед родичів водіїв конки. Львівський історик Ілько Лемко, посилаючись на тодішні поважні львівські газети, розповідає, що дружина візника, який втратив роботу, пані Скоробецька «зробила трамваю пропозицію, фізично неможливу до виконання, з відповідними жестами». Простішою мовою це означало, що згадана пані, закинувши спідницю і нахилившись до трамвая задом, закликала його поцілувати її в одне місце.
Привілей електричного трамвая відображав навіть той факт, що він проїжджав через Вітальну арку, встановлену у 1894 році на вул. Чернівецькій до приїзду найяснішого цісаря Франца Йосифа І. В той час як кінний трамвай проїжджав біля неї, там де проходить сучасна трамвайна колія на “двірець”.
У 1905 році розпочалися переговори щодо муніципалізації кінного трамвая, можливість якої була передбачена після 25 років експлуатації. Договір про купівлю містом мережі був підписаний 8 липня 1906 року, проте передача майна розтягнулася на деякий час.
Омнібус та кінний трамвай на теперішній вул. Чернівецькій, фото, 1900 рік
Конка проіснувала у Львові ще до 29 грудня 1908 року. Коней було розпродано, а вагони використовувались як причіпні до електричного трамваю.
Електричний трамвай з причіпним вагоном кінного трамваю на теперішній вул. Чернівецькій, фото, 1931-1939 роки.
Костянтин БАРАНЮК для Фотографії старого Львова
Джерела: forko.livejournal.com, ipress.ua, lvivcenter.org, lvivtrans.net, uk.wikipedia.org.
Лемко Ілько. Романтичний львівський трамвай // Легенди старого Львова. — Львів: Апріорі, 2008. — С. 43-47.
