Львів, вересень 1921 року. Місто готується до відкриття Східних торгів, що мали засвідчити динамічний розвиток відродженої держави. На відкриття Торгів, звичайно, запросили й начальника, тобто очільника Польської держави маршала Юзефа Пілсудського. Але тут, разом із урочистим прийомом, на нього чекав замах, який дивом не став смертельним. Про це йдеться у книзі Ремігіуша Пйотровського під інтригуючим заголовком «Замах на ІІ РП», розповідає Високий Замок.
«Дорога з Кракова минула спокійно, і вже о десятій зранку, в неділю, 25 вересня, Юзеф Пілсудський прибув на львівський вокзал, де виняткового гостя вітали львів’яни, локальне керівництво і браві кавалеристи, які у перші години перебування начальника держави у місті відповідали за його безпеку. У натовпі перебував також двадцятирічний студент права, який практично нічим не відрізнявся від інших мешканців Львова, що прагнули побачити Маршалка власними очима. Він, однак, на відміну від інших, не поспішав вітати його квітами.
Ярмарок Східні торги у Львові
Молодик покрутився по вокзалу, згодом кудись зник у натовпі, а гаряче прийнятий Пілсудський рушив до кафедрального собору. Одразу після закінчення Служби Божої начальник з’явився на Торгах. Там, протискаючись алейками крізь натовп, зупинявся, щоб привітатися з учасниками Торгів і похвалити їхні стенди. Напружена програма візиту передбачала ще один об’єкт відвідин — Великий театр (нині — Оперний), де того дня мала йти опера Монюшка «Галька» і де гостя очікувала міська аристократія.
Настала дев’ята вечора, коли Пілсудський у супроводі львівського воєводи Казімєжа Грабовського покинув президента міста (мера) Нейманна і рушив до автомобіля. Незважаючи на пізню годину, на вулиці його теж очікував галасливий натовп. Відкритий лімузин стояв перед Ратушею поблизу кам’яної фігури лева. Пілсудський сів у куті з правого боку. Воєвода, який йшов поруч, перш ніж сідати ще поправив капелюха і сів у авто. Раптом щось гримнуло — пролунали чотири постріли: три швидкі, а четвертий після паузи. Водій зупинив авто, мабуть, вважаючи, що це вистрілив двигун або тріснула ґумова шина. За мить зрозумів, що це постріли. Нахилений вперед, Грабовський щось прошепотів Пілсудському і впав на коліна. На руці мав кров. Люди почали розбігатися, відкриваючи частину площі. Тут два поліцейські вже схопили блідого молодика, біля ніг якого лежав пістолет.
Один із батьків незалежності Польщі – Юзеф Пілсудський
Налякані люди спочатку ледь не впали у паніку, але, побачивши заарештованого хлопця, одразу набралися сміливості. Тепер з найгіршими прокльонами в рух пішли копняки та штурханці. Мабуть, юрба би могла затоптати нападника, якби не рішучість поліції та владний голос Пілсудського, що закликав людей до порядку. Він зрозумів, що якусь мить перед тим був під кулями цієї людини. Той мав намір його вбити, але схибив. Три перші кулі не досягли начальника. Зачепили Грабовського, влучивши йому у плече і руку. Останню, четверту кулю, нападник залишив собі, але й цим разом руки йому тряслися. А поруч знайшлися рішучі поліцейські Ян Столяж і Якуб Скверест, які зуміли схопити хлопця, а потім стримали натовп, який міг лінчувати ворожого нападника”.
Цей невдалий атентат (ред. політичне увбивство) на Пілсудського здійснив 22-річний Степан Ярослав Федак (псевдо Смок). Член Української військової Організації (УВО), колишній старшина УГА, студент Українського (таємного) університету у Львові — він був старшим сином визначного галицького громадського діяча, філантропа, адвоката Степана Федака. У 1918 р. Степан Федак-старший займав посаду державного секретаря харчових справ уряду ЗУНР. Його донька Ольга Федак вийшла заміж за полковника Євгена Коновальця, першого голову ОУН, а донька Софія — за полковника Андрія Мельника, другого голову ОУН.
Степан Ярослав Федак на псевдо “Смок”
Справа Федака-Смока щодо замаху на Пілсудського набрала широкого розголосу у пресі — місцевій і закордонній. 18 листопада 1922 року суд виніс поміркований вирок: С. Федака позбавити волі на 6 років. Після апеляцій захисту Федака звільнили з в’язниці 12 серпня 1924 року — під умовою еміграції з Польщі. Крім того, засудили інших членів УВО: Дмитра Палієва, Михайла Матчака, Євгена Зиблікевича, Петра Яремійчука — на 2,5 року в’язниці, а Франца Штика — на рік.
