Добра львівська глина, пісок, наявність лісу та води сприяли тому, що ще у кінці XVII ст. на схилах Снопківської височини почали виникати невеличкі майстерні по виготовленню цегли.
Однак уже наприкінці XIX ст. вибагливим львів’янам самої цегли було вже замало. Місто, що швидко розбудовувалось, вимагало не лише доброго будівельного матеріалу, а й будівельних прикрас.
З-поміж колись чисельних цегелень та кахлярень Львова, до наших днів збереглася фабрика Берла Нойвонера та Філіпа Вальдмана, котра знаходиться на Снопкові, а саме на вулиці Стуса, 25.
На початку ХХ століття фабрика стала фаворитом у продукції серед інших подібних підприємств і мала назву «Крайова фабрика кахлевих печей», а зараз тут знаходиться підприємство ТзОВ «ОКС» Оксани Чепурної, яка продовжує справу засновника Берло Нойвонера. Тут виготовляють неймовірно красивий кахель, який прикрашає багато домівок та ресторанів не лише в Україні, а й за її межами.
Пані Оксана потрапила сюди одразу після навчання в коледжі, майже 50 років тому, розповідає Львівська Газета.
© gazeta.lviv.ua
Авторська робота Заслуженого художника України, директора п. Оксани Чепурної. Розписано вручну! © gazeta.lviv.ua
Веснянка з німфами. Характеристики цієї моделі майже співпадають з характеристками звичайної моделі “Веснянки” без німф. Звичайно, її орнамент і оздоблення – інші. Проте, маємо так само цільні монолитні скульптури, так само двохсекційний прямокутний проект з бар’єром та барельєфом. Можна припустити що ця піч, за своїми кольором та настроєм сприятливо впишеться у будь-яке житлове приміщення. © oks-kamin.com.ua
Піч-камін Під Левом. Тут скомбіновано одразу декілька декораційних елементів місцевої символіки, але зроблено це із смаком та почуттям міри та гармонійності. Могутні леви мов би стоять насторожі вогнища та спокою оселі. Керамічна гравюра з зображенням пам’яток архітектури міста Лева передає його дух. Неозброєним оком можна класифікувати цю піч як досконале втілення традицій і гончарів, і проекторів-митців, доклавших до цього шедевру чималих творчих талантів і зосередження © oks-kamin.com.ua
“Тут було підприємство “ширвжитку”: був тільки страшний кривий пресований кахель. Мене взяли сюди як молодого спеціаліста у відділ кераміки, щоб я щось зробила.
Я почала з кераміки, горнятка різні, якийсь посуд. Але не було ні технології, ні форм — нічого. Тож я почала все робити з нуля: і модель, і форму, і відливку. Треба було пройти всі технологічні етапи, щоб дійти до певного рівня. Окрім того, нам ще треба було в тій кераміці знайти щось таке, що характеризувало б тільки нас. Я працювала над цим багато років.
В 90-х роках ми належали до Львівського заводоуправління будівельних матеріалів. Кераміка тоді стала вже не така актуальна, грошей на існування заробити було практично неможливо… Тоді мені запропонували стати тут директором і постаратися «витягнути» все це із занепаду
Ще у 80-х роках я почала працювати над технологією виготовлення кахлю. Не такого пресованого, як робили колись, а литого – як кераміка. І от ми почали той кахель робити, почали його розмальовувати і він став кращим. Ми робили все самі: фриту для поливу, поливу, масу і примітивні печі теж. Якось я потрапила в Австрію на такі підприємства, побачила як це все відбувається в них. І ми в своїх умовах намагалися вийти на певний рівень.
Коли у 2000-их всі заводи почали «летіти», викупили частину кахлярні у Податкової за борги. Коли воно стало приватною власністю, ми почали боротися за життя. Ми цілеспрямовано боролися за кожен день, за кожен місяць… Другу частину ми згодом викупили у зовсім інших власників, так і «дотягнули» до теперішнього часу.”, – говорить пані Оксана.
Оксана Чепурна розповіла також про те, що вже неодноразово кахлярню хотіли купити, а точніше навіть примусово «забрати». Причина цьому – хороше місце розташування, на якому багато бізнесменів хотіли б збудувати щось прибуткове.
“Старе приміщення кахлярні Берло Нойвонера – пам’ятка архітектури промислового значення, але документи «загубилися». Зрозуміло ж для чого це сталося. Але я шукала по всіх архівах і знайшла всі потрібні документи, поробила їх офіційно і відновила її статус. Тепер намагаємось цю пам’ятку утримати в належному стані, а це не дуже просто. З одного боку там гора, яка, природно, суне на корпус. То ми зі середини зробили другу бетонну стіну”.
До речі, глину тепер везуть аж з Донбасу.
Кахлі очікують обжигу в печі © gazeta.lviv.ua
Кахельна піч нагрівається від години до півтори і тримає тепло добу.
Сучасні електричні печі © Milanaa Waterman
© gazeta.lviv.ua
Раніше тут працювали 70 людей, а зараз 20.
“І ми мусимо заробити на себе і на податки. Намагаємось робити все дуже якісно та індивідуально. З виробництва ми фактично перетворились у майстерню, де робота наша більш рукотворна”.
Майстерня, де кахель набирає форм © gazeta.lviv.ua
До речі, траплялися тут і такі випадки, коли люди підводили. Чепурна розказує, що одного разу, коли вони навчили одного новачка всьому, що роками розробляли самі, то потім ця людина звільнилась і відкрила власний бізнес, де застосувала всі технології, побачені тут.
Та незважаючи на всі перепони, пані Оксана відчуває історичну цінність цього місця і мріє створити музей на базі Нойвонерового корпусу кахлярні.
Майстерня, де кахель набирає форм © gazeta.lviv.ua
Довідка:
Як пише портал Фотографії Старого Львова, колись фабрика займалася виготовленням цегли під клеймами “Waldman”, “Neuwohner”, “B.N.”, та в радянський період “ЛЬВ-2”. Також в цій будівлі було виробництво кахелю до печей та камінів, котрі ще досі огрівають львівські домівки.
Фабрика Нойвонера була насамперед комерційним підприємством. Тут не проводилися експерименти зі створення виробів на основі народних традицій, як наприклад у закладах Івана Левинського. Однак, вироби фірми Нойвонера, що прикрашають фасади та інтер’єри багатьох кам’яниць Львова, свідчать про неабиякий, розмах виробництва.
Часто, серед вулиць у Львові можна зустріти цеглу з таврами власників фабрики: B. Neuwohnera i FilipaWaldmanna.
Цегла з таврами B. Neuwohnera i Filipa Waldmanna © photo-lviv.in.ua
А печі та каміни, котрі складаються з кахлів цегельні Нойвонера досі обігрівають помешкання львів’ян. Такий старовинний кахель, також є хорошим предметом для колекціонування у порівнянні з цеглою.
Якщо цеглу можна було знайти на вулиці чи в подвір’ях, то кахель, як не дивно – на смітниках. Тільки тепер, люди починають цінити красу неповторних старих печей та камінів, відповідно з’являється комерційний інтерес на розібрані печі й каміни. Кахель й справді неповторний, подібні зразки не часто зустрічаються.
ГЕРБ ДРОГОБИЧА на стіні складської будівлі «Крайової фабрики кахлевих печей» Нойвонера і Вальдмана (1908 р.) Іл. 1. Керамічний герб нашого міста. Фото Миколи Закусова (вересень 2018 р.).
Історія старої кахлярні – це той унікальний випадок, коли фабриці вдалося пережити важкі часи, але вижити і не змінити напрям діяльності.
Джерела: Львівська Газета, Фотографії Старого Львова, ОКС Камін.
