Великдень в Україні 100 років тому: унікальний архів

Не секрет, що у радянські часи люди потайки й таємно ходили до церкви – навіть на свята.

Українці звикли будь-яке свято організовувати колоритно, із розмахом. Так, аби запам’яталося на цілий рік. Але ретро-світлини доводять: все залежало від регіону, традиції та обряди всюди були різні.

100 років тому, в 1910-х, також освячували великодні кошики і всім селом йшли святковою ходою до церкви.

В радянські часи система це забороняла: йшла ” непримиренна бoротьба проти реакційних пережитків церковного побуту і релігійного зaсилля у повсякденному житті селян”, тому до храму навідувалися потайки.

Вчителів навіть змушували чергувати на вході зі списками мешканців села: аби не порушували дисципліну і залишалися вдома. Та правила для того й існують, аби не завжди їх дотримуватися, тому наші попри всі зaборони ризикували – справа стосувалася віри, а це не пустий звук.

Щоб остаточно “відбити бажання” ходити до церкви на Великдень, українців згaняли на суботники. Там вони добряче працювали цілий день, навіть голову ніколи було підняти.

Деякі традиції дійшли до наших днів, передаючись від бабусі та дідуся онукам. Наприклад, у ніч проти неділі розпалювали вогнища — вважалось, що вогонь має очищувальну силу. намагалися спалити сухі гілки дерев, бо “там сидить нечистий”. Святили солонину, шматочок ковбаси, сир, яйця, масло, буряк з хроном, сіль.

Особливо любили цей час діти, адже могли вільно бити у дзвони цілий день. А ще бавились у різні ігри з писанками, наприклад, били яйця одне до одного — чиє залишиться цілим, той переміг.