Полювання на відьом у Середньовіччі в Європі не оминула й українські землі. І хоча за старих часів практика страт звинувачених у чаклунстві людей не мала систематичного характеру для українців, деякі епізоди все ж таки були, що підтверджують історичні документи.
Завдяки давнім львівським манускриптам науковці змогли розкрити нові деталі судових справ проти відьом майже 400 років тому. Про це розповів історик та археолог Микола Бандрівський у своєму Facebook.
“Донедавна вважалося, що відьом і упирів спалювали у різних місцях Галичини, окрім… Львова. Тепер з’явилися нові матеріали на цю тему”, – зазначає голова Археологічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка у Європі, завідувач відділу Інституту релігієзнавства у Львівський Музей історії релігії.
Процес над “відьмами” у старовинному Львові
Так, один із документів від 1634 року містить запис, що тієї осені трьох львів’янок – Єву Гринбарку, Доротею Смиличку та Єву Питлиху звинуватили у тому, що вони своїми магічними діями призвели до смерті інших осіб. Жінок заарештували та посадили до міської в’язниці.
“А далі взагалі почали діятися якісь макабричні речі. Оскільки жодна із трьох вищеназваних жінок на допитах не визнавала себе винною у заняттях чорною магією, то уповноважені особи із львівського магістрату вирішили, що для кращого і швидшого просування цієї судової справи до цих жінок слід застосувати більш жорсткі дії – вивернути їм за спини руки і в такому стані підвісити на дибі”, – йдеться в публікації.
Після таких дій упереміш з іншими тортурами всі три нещасні почали давати потрібні суду свідчення. Оскільки допити протоколювалися, є запис львівського судового писаря про визнання заарештованих жінок.
Усі вони розповіли, що вчиняли магічні дії з метою завдання шкоди іншим львів’янами, а також викликали із Потойбіччя злих духів.
Картина пензля Джона Вільяма Вотергауса “Відьомська магія”, 1886 рік
“Однак, через кілька днів, коли жінки перебуваючи й надалі у в’язниці, трохи прийшли до тями то звернулися до міського суду із заявами, що відмовляються від своїх попередніх показів, оскільки наговорили на себе, бо їм помутилося у голові від страшного болю (причому, Єва Гринбарка під присягою ствердила, що її піддавали катуванню дев’ять разів”, – розповідає історик.
Проте львівський міський суд визнав цих трьох жінок винними за всіма статтями звинувачення, засудивши на страту.
Як страчували львів’янок, звинувачених у чаклунстві
Тепер можна тільки уявити, як здійснювалося виконання: зі стін львівської ратуші на Ринку вирушила невелика процесія судових виконавців, ката та деяких міських чиновників, які попрямували до в’язниці, звідки вивели нещасних трьох жінок, і поки всі йшли вулицями до міської брами, до ходи примкнуло чимало львів’ян, які на власні очі хотіли бачити “…як будуть палити отих відьом”.
А ось як описував усе це сучасник. У збереженому опублікованому витягу з праці середньовічного вірменина Симеона Лехаці під назвою “Подорожні нотатки” записано наступне:
“…І знову у 1083 році вірменського літочислення (тобто 1634 року – М.Б.), 12 жовтня у Львові спіймали трьох відьом та розклавши за містом велике багаття, спалили їх. Три дні у Львові не розсіювався зловонний дим від їхнього спалення…”
“Полювання на відьом”
Бандрівський вдається у питання, чи так треба було спалювати тих жінок зі Львова в ті часи… І наводить як відповідь записи тодішнього краківського міщанина, судового службовця, знавця та укладача збірок міського (магдебурзького) права Бартоша Ґроїцького у розділі “Докази проти відьом” “.
Він писав, що якщо вина обвинуваченого була доведена, то “…відступник від християнської віри має бути спалений. Такою самою смертю має померти і чарівник, і той, хто комусь отруту дав… Їх мають питати про причини та обставини використання чарів, а також про те, які використовувалися знаряддя, у який спосіб і в який час, а ще які слова вживалися і що робилося. Якщо згадано про якісь речі – слід провести обшук. Також треба питати від кого вони цього навчилися, у який спосіб отримали ці здібності, скільки разів і проти кого шкодили…”
Інший тодішній (приблизно 400 років тому) юрист міського суду із сусіднього міста Холма, Павло Кушевич додає, що:
“…Будь-кого обох статей, хто вдається до чаклування та знахарства і дотичний наук заборонених, що в них управляється, прикликуючи злих духів та інші погані справи чинячи, нехай буде спалено, і та кара нехай їм буде смертною, бо від Господа Бога відступилися, полишили (Його) і під владу нечистого піддалися. А що є також ті, котрі про такі лиходійства знали і їх утаїли або й так чи так їм сприяли, і була це справа явна і свідченнями доведена, то тих карати на горло”.
Страти “відьом” у Західній Європі та в Україні
Історик журиться через подібні практики, і зазначає, що хоча вже давно згасли вогнища на львівських передмістях, і відійшли в небуття кати з їхніми жертвами – “гнітюча оскома все ж залишається… Як так”
Також він нагадує, що в Європі людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві. Тоді ж, французи, почали “переводити через вогонь” осіб різного віку і статі, яких підозрювали в антикатолицькій єресі катарів. Такий спосіб “очищення людських душ” невдовзі перейняли Німеччина, Польща, Чехія та інші країни
Спалювали жінок і чоловіків за чаклунство і на території української Галичини, причому останню “відьму” тут спалили “якихось півтораста років тому”, додає він, наводячи дослідження секретаря комісії НТШ та дійсного члена Празької та Віденської академій наук Володимира Гнатюка у праці від 1912 року Купанє і паленє відьм у Галичині”.
