7 жовтня 1253 відбулась коронація і помазання галицько-волинського правителя Данила Романовича (Галицького) королівською короною, надісланою Папою Іннокентієм IV. Король Данило (1201 – 1264) відновив і розбудував Галицько-Волинську державу.
Урочиста коронація нового монарха Європи відбувалася в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці (місто Дорогичин у теперішній Польщі). Данилові на той час було 52 роки, а його держава була чи не найбільшою в тогочасній Європі – простягалася від Бугу аж до самого Дніпра.
Папа Римський Інокентій ІV виношував ідею антитатарського хрестового походу, до якого прагнув долучити ряд європейських країн. Відтак звернув увагу на Галицько-Волинську державу, територія якої була однією з найбільших у Європі.
Традиційно вважається, що і Данило Галицький прийняв корону (після двох відмов) через необхідність боротьби з татарами. Однак не менше його цікавили й інші вектори зовнішньої політики: боротьба за австрійську спадщину (після смерті австрійсько-штірійського герцога Фрідріха ІІ) та землі литовців, прусів, ятвягів на півночі.
Тоді посланець Інокентія ІV абат Опізо в 1253-му привіз до Дорогочина (тодішня західна околиця Галицько-Волинського князівства) королівські клейноди: корону, скіпетр і державу.
Коронація Данила Галицького папою римським Інокентієм ІV-им.
Важливим наслідком коронації стало надбання рівних прав із іншими коронованими особами Європи. За тодішньою традицією, королівський титул міг надати лише Папа Римський. Король не міг бути нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі мали надати йому допомогу. Данило Романович отримав титул «короля Русі», а папська булла закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Прусії до походу на татар під керівництвом Данила Галицького.
Втім, королівська корона не принесла бажаного. Безрезультатно завершилася боротьба за австрійську спадщину (син Данила Роман не став австрійським герцогом), ніхто не відгукнувся на відозви папи про хрестовий похід. Все це привело до охолодження відносин із Римом. Вже наступник Інокентія ІV папа Олександр ІV воpоже ставився до Русі: пoгрoжував Данилу Галицькому церковним прoкляттям за відмову служити апостольському престолу, підбивав литовського короля Міндовга (коронувався в тому ж таки 1253-му) до нападу і дарував відпущення грiхів тевтонцям, які виступали проти русичів.
Тим не менш ще півстоліття по тому правителі Галицько-Волинської держави титулували себе «королями Русі».
Сама корона кілька століть зберігалася в Перемишлі. Була захована з початком Другої світової і від того часу її місце знаходження залишається невідомим.
Данило Романович походив з династії Романовичів, відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. Правління Данила Галицького вважається періодом найбільшого економічного, політичного й культурного піднесення держави.
«Історичною заслугою Данила Романовича було об’єднання в одне князівство земель Галичини і Волині, роз’єднаних після смeрті Романа… Данилові не вдалося здійснити свого найголовнішого наміру — визволити західні землі з-під ординського ярма. Але державна організація, яку він створив, була настільки сильна, що ханські орди не змогли її зруйнувати, і Галицько-Волинське князівство знову підвелося із занепаду і набрало нової сили» (історик Іван Крип’якевич).
Намагаючись відгородитися від впливів зі Сходу, Данило звернувся на Захід, тим самим подавши західним українцям приклад, який вони наслідуватимуть в усі наступні століття.
