При в’їзді до села Підгірці Стрийського району Львівської області (неподалік Моршина) розташований давній палац, який останніми роками активно реставрують і перетворюють на справжню туристичну перлину регіону
“Еспресо.Захід” розповідає про давню будівлю у Підгірцях, як вона з’явилася та чому зараз називається палац Бруницьких.
Історичний контекст і виникнення палацу
Насамперед не варто плутати палац у Підгірцях із Підгорецьким замком, який розташований в однойменному селі, але в Золочівському районі Львівщини.
Про село Підгірці, що в теперішньому Стрийському районі, вперше літописи згадують наприкінці XV ст. Вірогідно, воно було королівською власністю. Як пишуть дослідники минулого, у 1637 році перемишльський стольник Андрій Кречовський із дружиною Анною Казановською стали фундаторами місцевого костьолу і побудували тут невеликий замок. Споруду використовували як для охорони навколишніх територій, так і для мисливських прогулянок шляхтичів. Відомо, що в середині XVII століття в цьому замку часто бував ще у статусі стрийського старости Ян Собєський, який згодом став королем Речі Посполитої.
У XVIII столітті змінилася геополітична ситуація, а також відбулися нові віяння моди з Франції. Старий занедбаний замок перебудували, перетворивши на комфортний для життя палац.
Коли польський магнат Юзеф Александр Яблоновський отримав село Підгірці у спадщину від батька, то приблизно у 1734 році розпочав будувати тут свій палац. За словами самого Яблонського, він відбудував будівлю “спустошену, як Троя” для своєї першої резиденції у чудовому місці недалеко від Карпат.
Князь Яблоновський реалізував популярний у Франції стиль maison de plaisance (палац розваг), створивши заміський палац, що пропонував комфорт і усамітнення у сільській місцині. Палац був гарно укомплектований бібліотекою на 1100 томів і галереєю портретів воєначальників. Також тут були стайні, фонтани та парк, прикрашений скульптурами античних богинь. Однак, коли Яблонський вигідно одружився та накупив нових сіл, він почав займатися будівництвом нового палацу в іншому місці, тому з другої половини XVIII власник дому зрідка з’являвся у Підгірцях.
Останні власники та радянська безвідповідальність
Понад пів століття у палаці надовго ніхто не мешкав, що, звісно, позначилося на стані будівлі. Але у 1815 році село опинилося в руках барона Юзефа Бруницького, а палац він перетворив на родинну віллу, де народилися його діти й де барон знайшов спокій.
Понад століття маєтності були у власності сім’ї Бруницьких. Онук Юзефа, Юліан Бруницький, у 1892 році заклав поряд з палацом великий дендропарк площею декілька гектарів, де вирощував різні сорти екзотичних дерев, кущів і квітів.
Окрім цього, Юліан у кінці ХІХ століття розпочав реконструкцію палацу. Цікаво, що Бруницький для будівництва використав цеглу власного виробництва, а також керував усіма роботами. Споруда була електрифікована і забезпечена водопостачанням. Так будівля набула свого остаточного вигляду.
На першому поверсі були вестибюль, передня, салон, робочий кабінет барона, будуар, дитяча та ігрова кімнати, ванна, кімната слуги, дві житлові кімнати. На другому поверсі розміщувалися три житлові кімнати й три кімнати для гостей, передня, фоє і пасаж, кімнати слуги й вихователя. Була окрема кімната на горищі, а також великий розбудований підвал з винним погребом.
Перша світова також позначилася на будівлі, яку захопили росіяни. Адже внаслідок бойових дій згорів дах палацу. Незабаром помер Юліан Бруницький. Барон Юліан Броніцкий-молодший виїхав в Англію, а в Підгірцях проживала самотньо старенька пані Єва, його мати. Коли 1939 року під час Другої світової війни село зайняли радянські війська, Єву Бруницьку вигнали з палацу. Після війни всередині будівлі майже не залишилося нічого автентичного, а що вижило, дісталося радянській владі.
У радянський час спершу тут була школа-інтернат, а згодом сюди переселилася сільська рада. Але сільрада теж не затрималася в баронських покоях надовго, бо споруду передали рибгоспу. Тоді палац остаточно розграбували.
Сьогодення й відновлення палацу
З початком незалежності України пам’ятку віддали в приватні руки, та будівля опинилася на межі цілковитої руйнації. Довгий час палац був нікому не потрібен, тому дах почав протікати, а стіни тріскати. Однак такий стан справ не відлякав, а навпаки, додав наснаги місцевим ентузіастам, які вирішили відновити палац.
Цей палац не має статусу державної пам‘ятки, але є пам’яткою місцевого значення, тому й була дозволена його приватизація. У 2014-му три родини викупили занедбаний палац із дендропарком площею 8 га, аби відновити його власними силами. Мова про родини Герга, Берник, Онишкевич. Двоє з них є жителями цього села, третя родина зі Львова.
“Хоча палац до нашого придбання перебував у приватній власності, він був у жалюгідному стані — просто руїни. Не було ні вікон, ні дверей, дах обвалився, дерев’яні балки понищені, перекриття між поверхами майже не було, на даху росли триметрові дерева, які ми викорчовували. Усюди — грибок “, — розповіла співвласниця будівлі Світлана Герга.
У кімнатах намагалися хоча б частково відтворити автентичні інтер’єри того часу. Більшість речей власники знаходять в антикварних крамницях. Дещо приносять місцеві, яким удалось зберегти майно з палацу в себе вдома.
Скільки грошей витратили на купівлю палацу і скільки вклали в його реконструкцію, власники не воліють розголошувати, але радіють, що повернули життя історичній пам’ятці.
Зараз палац має загалом відновлений вигляд. Тут відремонтували дах, стелю, дві бокові вежі й тераси, а також укріпили стіни, реконструювали деякі кімнати. Але попереду ще багато роботи, щоб повністю його реставрувати і зробити місцем “паломництва” для любителів минулих епох.
Восени 2021 року палац у Підгірцях відкрили для відвідувачів.
Легенди про замок-палац
Як і кожна давня будівля, палац у Підгірцях також оповитий своїм загадковим шармом легенд.
Наприклад, місцеві можуть розповісти історію про “Паню заклєнту”, тобто прокляту жінку, яка нічними годинами блукає по палацу у білому одязі. За легендою, під час національно-визвольної війни Богдана Хмельницького восени 1648 поляки втекли з Підгірців до Стрия, і князь Яблоновський, нащадок гетьмана, залишив свою дружину, що була на 32 роки молодша за нього.
Жінка горювала, плакала, але з часом знайшла відраду в козачих обіймах. Кажуть, що коханець називав її “живою трояндою”. Вони часто прогулювалися разом палацом, але лише вночі, щоб ніхто не бачив і не знав.
Та щастя тривало недовго. Коли князь повернувся, він застав їх разом у ліжку. Козака вбили, а жінка втекла до лісу і зникла назавжди. Відтоді її більше ніхто не бачив. Однак люди кажуть, що кожної ночі вона прогулюється своїми володіннями в очікуванні коханого козака.
Також збереглася легенда про те, що стелею в центральному салоні північного боку палацу слугував велетенський акваріум зі скляним дахом над ним. А інша легенда говорить про загадкову кімнату в палаці, яка може з’являтися і зникати (майже як кімната на виклик із всесвіту Гаррі Поттера).
Ще розповідають про прокляття роду Бруницьких. За легендою, рід Бруницьких був проклятий. Вважається, що через це родина втратила спадкоємців, а їхні маєтки занепадали. Дехто з місцевих вірить, що палац не може бути повністю відновлений через це прокляття, і кожна спроба реставрації буде натрапляти на незрозумілі перешкоди.
Словом, усі ці легенди свідчать, що палац Бруницьких – це не лише вишукана архітектурна пам’ятка, а й місце з багатою міфологічною спадщиною, яка приваблює шанувальників містики та загадок.
