Пасіка в палаці, або ж палац Туркулів-Комелло

Цікаво, чи здогадуються студенти Львівського ветеринарного університету, що їм випав шанс навчатись в справжньому неоготичному палаці, який півтора століття тому був одним із улюблених місць світських посиденьок. Мова іде про непримітну з дороги будівлю за адресою вул. Пекарська 50а, в котрій сьогодні розміщується кафедра технології виробництва продукції дрібних тварин Ветеринарного університету, хоча історично ця споруда відома під назвою палац Дідушицьких або ж палац Туркулів-Коммелло.

Історія палацу починається набагато раніше, ніж історія згаданого університету, але щодо точної дати його побудови точаться суперечки. Дослідники розходяться у двох датах: 1810 рік та 1841-1843 рр.. Яка ж причина розбіжності в датуванні майже в тридцять років сказати важко. Очевидно, що 40-ми роками XIX ст. датовані перші згадки про палац. Хоча на планах міста Львова від початків XIX ст., на місці палацу, уже нанесена якась будівля, котра в плані збігається з обрисами палацу. На тих же планах поруч будівлі розташовується впорядкований сад. Врахуємо ще той факт, що першим власником палацу вважається Генрик Дідушицький, котрий народився 1795 року. Тому більш ймовірним є, що він почав володіти палацом у 1840-х роках, а не в п’ятнадцятирічному віці. Розібравши всі факти, правдивим видається припущення, що в 40-х рр. XIX ст. палац для графа Дідушицького постав, очевидно, в ході перебудови, на місці більш давнішої будівлі.

Більшість джерел наголошують, що вже в 1842 році палац дістався вдові графа Дідушицького. Однак, тут має місце певна плутанина фактів, оскільки Генрик Дідушицький помер аж в 1845 році, тож палац його дружині дістався ще за його життя. Плутанину в датах ми відкидаємо, оскільки є свідчення, що в 1844 році власниця палацу, Теодозія Дідушицька, відкрила на ставі в палацовому парку купальну. В той час було досить популярне місце для відпочинку, і купальня користувалась шаленим попитом. На свята та у неділю відвідувачі могли насолодитись ще й живою музикою, яку грав оркестр біля купальні.

Наступною власницею палацу стала Феліція Комелло. Як описує дослідник Мєчислав Орловіч, ще сто років тому, коли палацом володіла графиня Феліція Комелло, її садиба була вкрита ґонтом і виглядала як справжній приміський маєток. Після графині Комелло палац змінив ще кілька власників, зокрема ним володіли роди Туркулів, Мейєрів, Полетилів, аж поки у 20- роках XX ст. він не став власністю Євгена Батицького.

Євген Батицький був звичайним галицьким адвокатом, проте його донька, Софія Батицька, актриса театру і кіно, у 1930 році стала першою володаркою титулу «Міс Польща». У тому ж році вона додала до своєї колекції титули «Віце-міс Європи», а на наступний рік ще й «Міс-Парамаунт». Однак, на цьому її зіркове життя завершилось. Акторського успіху в США, куди вона емігрувала, їй так і не вдалось досягти, тож заробляти на життя Софії доводилось викладанням іноземних мов. На старості років колишня зірка опинилась у домі для пристарілих, де і померла у 1989 році, забута усіма. Цікаво, що в 1931 році конкурс «Міс Польща» не проводився саме через Батицьку, яка вивезла з собою до США почесну корону, заявивши, що вона і так найгарніша дівчина у цілій Польщі.

Після Батицьких, у 1937 році, будівлю палацу було передано під потреби факультету ветеринарії медичного університету. Після цього здійснено перебудову даху, в ході котрої він набув свого сучасного вигляду. Зазнав перебудови і внутрішній інтер’єр палацу, котрий було підлаштовано під аудиторії.

Не витримав випробування часом і парк палацу. Від нього, зокрема, залишився лиш ріденькій сквер, в котрому тепер ще й міститься пасіка університету. Став, де колись була розкішна купальня, засипано.

До речі, існує досить цікавий проект реставрації палацу та прилеглого парку, автором котрого є молодий архітектор Остап Готь. Проект є досить привабливим, однак розроблявся він як дипломна робота студента, а тому навряд чи найближчим часом можна сподіватись на його реалізацію.

Автор: Володимир Прокопів для Фотографії Старого Львова.