Якщо Вам раптом цікаво, наскільки совєтська влада не довіряла жителям Галичини – обов’язково читайте далі.
Лаврентій Берія (сумнозвісний голова НКВС, один з кураторів терору, що проводився в СРСР) у червні 1953 р. ініціював спеціальну постанову московського ЦК щодо Західної України.
Лаврентій Берія ліворуч, стоїть із Йосипом Віссаріоновичем Сталіном (Джугашвілі)
Звичайні військові процедури, які використовували чекісти не працювали, а населення навіть через 8 років після “перемоги” не хотіло ставати радянськими людьми.
Тоді комуністи вдалися до інших методів та почали виправляти ситуацію. Нижче наведено унікальні дані зі стенограми Львівського обкому Компартії 50-х років ХХ століття:
- із 848 відповідальних працівників партійного апарату місцевих було тільки 50;
- із 117 секретарів міськкомів і райкомів області – 6;
- із 134 керівників підприємств у промисловості – 10;
- із 37 ректорів, директорів і їхніх заступників – 1;
- із 275 завкафедрами вишів – 42;
- із 535 директорів шкіл – 132;
- із 1732 викладачів вишів українською мовою викладали – 469 (у Львівському університеті ім. Франка – з 296 – лише 49);
- із 2100 працівників культури і мистецтва – 380;
- із 689 агітаторів на підприємствах області – 94;
- із 83 тис. комсомольців уродженців Галичини було 47 тис.
Як бачимо, ситуація для окупаційної влади була настільки важкою, що в окремих випадках до 90% важливих посад в Галичині займали представники інших національностей, оскільки надіятися на місцеву лояльність комуністам не доводилося.
Статистичні дані взято зі сторінки історика та журналіста Вахтанга Кіпіані у мережі Facebook.
Інопланетне вторгнення. Радянізація Західної України – як радянізація Західної України у 1939–1941 роках стала тріумфом більшовицької варварської дикості над культурнішим «визволеним» населенням.
