Переважно україномовні території, що нині належать Польщі та Білорусі, Луцький повіт, де співіснували чотири великі мовні групи, україномовний простір від Влодави по Кубань та Кавказ і межа «руского міра» не на Донбасі, а поблизу Воронежа: Інформаційне агентство Волинські Новини проаналізувало мовну мапу Волині та України зразка 1897 року.
Інтерактивну мапу «Мовний склад повітів Російської імперії», що базується на переписі 1897 року, оприлюднили на веб-сайті Datatowel.in.ua, присвяченому демографії, економіці та електоральній географії України.
За даними перепису, у Луцькому повіті «малоросійською» мовою спілкувалися понад 143 тисячі жителів (57% населення). Зауважимо, що нині Луцьк називають лідером за відсотком україномовних жителів серед усіх обласних центрів країни, а ще 120 років тому місто та регіон, адміністративним центром якого воно було, не належало до найбільш україномовних. На той час понад 90% населення спілкувалося українською в регіоні, що тепер вважається русифікованим, тобто, у Полтавській губернії (Кобеляцький повіт – 97,3% україномовних, Гадяцький – 96,9% тощо). Цікаво, що навіть у Києві, який вважається дуже русифікованим містом, перепис зафіксував 56,2% україномовних (понад 304 тисячі жителів Київського повіту) і лише 26,6% російськомовних.
Від Сяну по Кавказ: де спілкувалися українською 120 років тому
У 1897 році україномовний простір в межах Російської імперії простягався від Бельського повіту на заході (нині Польща) до Богучарського повіту на сході (зараз територія Росії, а тоді українською в регіоні спілкувалися понад 81% жителів). Південними форпостами української мови були Новогригорівський повіт Ставропольської губернії з понад 50% україномовних та Темрюкський відділ Кубанської області (75,2% україномовних, нині азовське та чорноморське узбережжя Росії).
Назвати Крим цілковито російським на той час теж було б неправильно: в повітах Таврійської губернії на теренах півострова до 59% жителів спілкувалися татарською, від 3 до 22% – українською. Перевагу української показували дані перепису і на територіях Донбасу, нині тимчасово окупованих Росією: 50,5% україномовних в Слов’яносербському повіті (нині Луганськ), 61,7% – в Таганрозькому окрузі Війська Донського (східна частина Луганщини та території Росії на кордоні з Україною), 38,9% у Донецькому окрузі (частина Луганщини та Ростовської області Росії), 58,2% – у Бахмутському повіті (зокрема сучасні Донецьк та Горлівка).
В Астраханській губернії, за сотні кілометрів від сучасного державного кордону України, в окремих повітах україномовні становили від 18 до 40% населення. На далекому Сході понад 25% називали українську мов як рідну в Південно-Уссурійській окрузі Приморської області.
Луцьк та Волинь: строката мовна палітра замість одномовності
Серед населення Луцького повіту, до складу якого тоді входили території частини сучасних Волинської та Рівненської областей від Горохівського району на півдні до Володимирця на півночі, другою за чисельністю мовною групою були євреї (майже 36 тисяч осіб, або 14,1 % населення), третьою – німці (понад 30 тисяч, 12%), четвертою – поляки (24,5 тисячі або 9,7%). «Вєлікорускій язик», тобто, російську мову тут рідною називали 5,1% населення, півтора відсотка спілкувалися чеською та словацькою мовами, 969 осіб або 0,4% – татарською. У Рівненському повіті відсоток україномовних становив 60,5%, у Дубнівському – 68,2%.
Нагадаємо, що населення Луцька на той час становило лише 15,8 тисячі, з них українською спілкувалися 9,4% (майже півтори тисячі осіб), єврейською – 59,5% (понад 9,3 тисячі), російською – 17%, польською – 7,8%. Відповідно до перепису 1897 року, у місті 123 особи розмовляли чеською, 202 – німецькою, 84 – білоруською, 404 – татарською, 3 – французькою.
У сусідньому Володимир-Волинському повіті українською розмовляли майже 200 тисяч осіб (72,1%), єврейською – 10,4%, польською – 8,4%, німецькою – 5,7%, російською – 2,8%, чеською та словацькою – 0,6%. Своєю чергою, у Ковельському повіті частка україномовних становила 78,5%, євреїв – 11,9%, поляків – 4,6%, російськомовних – 3,5%, німців – 0,9%, білорусів – 0,3%. Частина сучасних Волинської та Рівненської областей, зокрема, Любешівський район на той час входили до складу Пінського повіту, де під час перепису білоруськомовними себе назвали 74,3%, україномовними – лише 0,6%.
Водночас, вражають цифри перепису Кобринського повіту, що нині практично повністю входить до складу Білорусі: тут нараховували 79,6% україномовних. В Берестейському повіті Гродненської губернії (нині частина Брестської області Білорусі на межі з Волинню) українською спілкувалися 64,4%, єврейською – 20,8,%, білоруською – лише 1,8%.
Сучасні сусіди Волині, у 1897 – терени, де переважала українська
На теренах Бельського повіту Гродненської губернії, що нині входять до складу Польщі, існував практично паритет україномовного та польськомовного населення – 39,1 та 34,9% відповідно. Майже третину населення становили україномовні в Костянтинівському повіті Седлецької губернії (Польща), а в Бельському повіті (територія Польщі на межі з Білоруссю) українською спілкувалися 38,1%, польською – 33,9%, єврейською – 21,7%. Понад половина населення говорила українською у Влодавському повіті (54,4 тисячі або 55,7% ). У Холмському повіті Люблінської губернії україномовних нараховували 33,4%, польськомовних – 34,5%, німців – 12,7%, євреїв – 12,7%, російськомовних – 6,3%.
Незвичними виглядають нині дані щодо Грубешівського повіту Люблінської губернії (нині частина Люблінського воєводства Польщі на кордоні з Україною) – 59,6% були україномовними (тобто, навіть більше, ніж у Луцькому повіті), польською розмовляли лише 23,1%, єврейською – 14,5%. В розташованому південніше на сучасній території Польщі Томашівському повіті україномовними називали себе 49,5%, польськомовними – 36,5%.
Втрачене різноманіття або нації, зметені з Волині буревіями історії
Воєнні лихоліття та різноманітні історичні перипетії майже стерли пам’ять про ті нації, які ще 120 років тому проживали поряд з волинянами: на мапі чітко окреслюється простір компактного проживання чехів та словаків, які становили 5,3% населення Дубнівського повіту, відчутну частку серед населення Луцького, Рівненського та Острозького повітів.
Євреї на той час були другою за чисельністю національною групою в усіх без винятку повітах, що розташовувалися на території сучасних Волині та Рівненщини. Практично кожен десятий житель на території від Холмського повіту на заході до Житомирського на сході спілкувався німецькою мовою. Трохи менше 10% жителів Волині та Рівненщини спілкувалися польською.
Про втрачене мовне та етнічне різноманіття Волині нині нагадують лише поодинокі величні пам’ятки, що лишаються прикрасами давнього Лучеська: костел та монастирі, синагога та будівля колишньої єврейської гімназії, побудована силами німецької громади кірха, масивні споруди пивзаводу чеха Земана, будівля колишньої вірменської церкви.
Проходячи повз них, сучаснику варто замислитися про те, наскільки важливо шанувати спадщину предків та пам’ятати, що щасливе майбутнє та процвітання можливе лише у разі взаєморозуміння та діалогу між націями та народами, а спроба будь-якої імперії загарбати чи анексувати чужі землі у підсумку приречена на поразку.
Автор: Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ | volynnews.com